або Генетично модифіковані продукти: за і проти

Одним із породжень сучасної науки біотехнології є генетично модифіковані продукти. Із самої цієї назви випливає те, що у них змінено природний набір генів. Тобто, до цього продукту за допомогою методів генної інженерії вводять чужорідний ген, у результаті чого рослина набуває нових властивостей. Вона може стати родючішою, не боятися гербіцидів і т. п. У такий спосіб вчені вже змінили понад 60 видів рослин. Серед них соя, картопля, кукурудза, пшениця, помідори, баклажани і інші.
Здавалося б, що така зміна несе в собі лише позитив. Але не все так просто. Науковий світ розділився на тих, хто виступає за генетично модифіковані продукти і проти. Перші стверджують, що завдяки генній інженерії світ врятується від голоду (а сьогодні, за даними ООН, від голоду страждає понад один мільярд людей на планеті), другі ж б‘ють на сполох, стверджуючи, що розвиток науки у цьому напрямку може призвести до мутації людства й природи.


Якби там не було, але поки що, як стверджують окремі науковці, переконливих доказів шкоди чи користі генетично модифікованих продуктів немає. Тим часом люди, у тому числі й ми з вами, споживаємо їх щоденно. Так, щоденно, бо ковбаса, м‘ясні продукти, кондитерські вироби, цукерки, приправи, напої містять у собі генетично модифіковані сою, крохмаль. Інша справа, що в Україні відсутнє маркування продукції, яке б інформувало нас, що ми купуємо ГМ-продукти.
То як же бути? Що і як сказати людям? Про це і йшла мова на семінарі “Біотехнології ХХІ-го століття: міфи та реалії”, який проводився для журналістів у Львові в останні дні вересня цього року. Тут було презентовано відеоінтерв‘ю голови правління Всеукраїнського центру прес-клубів “Україна Форум” Максима Рильського з академіками Юрієм Кундієвим та Ярославом Блюмом, журналісти мали змогу поспілкуватися з представниками Українського товариства клітинних біологів та біотехнологів Наталією Літостанською і Миколою Бойком, завідувачем відділу Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України Борисом Сорочинським (до речі, нашим земляком, мама якого проживає у селищі Новоздолбунів).
Мова йшла про законодавчу та нормативно-правову базу в галузі генетичної інженерії та використання генетично модифікованих організмів в Україні, глобальні проблеми та шляхи їх вирішення у сільському господарстві, біотехнологію рослин, про можливі ризики від використання генетично модифікованих організмів.
Висновок, який можна було зробити з цього спілкування, полягає в тому, що світ дедалі більше виробляє і споживає генетично модифікованих продуктів, причому Україна має реальні шанси відстати у цьому “назавжди”. Водночас тестування безпечності ГМО - недосконале, вплив модифікованих продуктів на організм людини, за висновками вчених, повністю передбачити неможливо. Потрібно, щоб пройшло не одне покоління, аж поки можна буде прослідкувати всі впливи, які ці продукти зроблять на людину.
Екологи вимагають дотримуватися принципу застереження. А він означає єдине: коли невідомо, що ГМП (генетично модифіковані продукти) безпечні напевне, - їхнє використання неприпустиме.
Але є й компроміс, який знайшла Європа. Це маркування ГМП-продукції, чого в Україні, на жаль, поки що немає, хоча воно вже на часі..
Людина, будучи застереженою, повинна сама вирішувати, чи купувати й споживати їй таку продукцію, чи відмовитися від неї.
А щодо запитання, винесеного в заголовок цієї статті, то можна впевнено сказати, що при сучасному розвитку науки і генної інженерії зокрема, груші на вербі ростимуть. Ось тільки, чи не будуть вони занадто гіркими?
Володимир Дрозюк.
Львів-Здолбунів.

Comments are now closed for this entry