Десятиріччями історія бою під Крутами була оповита таємницями. Аби зрозуміти, чому молоді юнаки без військової підготовки стали у нерівний бій з більшовицькими військами біля станції Крути, мабуть, варто провести паралелі з сьогоденням. Адже ситуація, яку нині маємо в Україні, спричиняє відчуття дежавю. Століття тому щось схоже вже було: загальний підйом патріотизму, боротьба проти нав’язування волі російської влади, загибель молодих патріотів і прагнення до незалежності українських земель. А ще - нерозуміння владою необхідності створення сильної регулярної армії. Хіба не те ж саме ми спостерігаємо нині?
Частина істориків звинувачує тодішню владу у бездіяльності та нерішучості. Мовляв, фатальну помилку допустили у Центральній Раді, коли відмовились від регулярного українського війська, яке чекало, аби присягнути українському народові на вірність. Але чомусь Центральна Рада не захотіла вже тоді визнавати, що без потужної армії Україна не вистоїть. Свою помилку керівники зрозуміли тільки згодом.


Та все ж, молодих крутянців на бій примусово не посилали. У своїх щоденниках уцілілі учасники бою розповідали, що свідомо вступили до студентського куреня Січових стрільців. Як згадував один зі свідків події, «треба лише було глянути на їхні обличчя і побачити екзальтований вираз очей, щоб зрозуміти, що всякі резонні доводи безсилі змінити їхнє рішення йти на фронт і битися з ворогами Української Держави».
Студенти Київського університету Св. Володимира та Українського народного університету, а також учні 2-ї Української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства мріяли про незалежну Україну. Романтики за вдачею не злякались умов, в яких опинились біля станції Крути. Їхали вони туди з доброї волі - на допомогу знесиленому бойовому відділу 1-ї Української військової юнацької школи під командою сотника А. Гончаренка, який стояв під Крутами.
Українська історіографія поступово відходить від заміфологізованості бою під Крутами. Більше уваги відводиться ролі інших учасників бою, професійних військових, зав­дяки яким і протримались крутянці так довго (більше 5 годин). І справді, читаючи про цей бій, мимоволі ставиш запитання: «Хіба справді там були тільки молоді студенти без зброї та досвіду війни?». Насправді були вони не самі та й загинули не всі. Із 116 юнаків 80 повернулося живими. І тримали оборону станції вони пліч-о-пліч з вільними козаками, вояками куреня Смерті та юнаками з 1-ї Української військової школи. Разом налічувалося близько 500 осіб, які протистояли 4,5-тисячній армії більшовиків.
Але героїзм молодих пат­ріотів від цього не зменшується. Юнацьке прагнення змінити життя, захистити Україну, звитяга і пробудження духу козацтва спонукали їх піти у бій. Українці ніколи не відрізнялися ідолопоклонством щодо якогось ватажка. Йшли на смерть за волю, за щастя сім’ї та рідних, за свою землю.
Сьогодні в Україні вшановують пам’ять полеглих крутянців. Та, напевно, вже час не тільки тужити за загиблими героями, а й робити висновки. Пам’ятаймо, що ті, хто гинув тоді і зараз, воліли б не лише бачити квіти на власних могилах, а й активну боротьбу нащадків за незалежність. Зараз нам дається другий шанс здобути справжню незалежність від впливу сусіда-агресора, тож втратити його не маємо права. Заради наших нащадків. Заради загиблих вояків. Заради молодих патріотів, які майже століття тому віддали життя за те, щоб Україна стала незалежною.
Ірина САМЧУК.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації. Коментатори які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі неавторизованих користувачів друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити