побувала минулого тижня група здолбунівських медиків

На маршруті екскурсії “Скелі Довбуша”.

На маршруті екскурсії “Скелі Довбуша”.

Триденний тур організували профспілка працівників охорони здоров’я Здолбунівської ЦРЛ, яку очолює Любомир Гашок, а також головна медсестра закладу Лариса Рябушенко. Профспілкова організація, до речі, оплатила й немалу час­тку вартості екскурсії.

Успіх будь-якої організованої мандрівки залежить від багатьох чинників. Та чи не основним з них є усе ж таки наявність фахового екскурсовода. Нашій групі із цим пощастило, адже її керівником була людина, яка має величезний дос­від роботи у туристичній галузі, - пані Олена Дудка. Комунікабельна і віддана цій справі (хоч за дипломом про вищу освіту - будівельник), вона зуміла зробити подорож цікавою, адже дорогою, під час тривалих переїздів, з її вуст ми почули чимало історичних фактів, легенд, бувальщин. Жарти від пані Олени теж не раз піднімали усім настрій.

З екскурсоводом Галиною Мокан під час фотосесії в гуцульському одязі.

З екскурсоводом Галиною Мокан під час фотосесії в гуцульському одязі.


А хіба може бути поганою подорож у гарному товаристві? Його склали двадцять вісім наших екскурсантів.
Першим з пунктів екскурсійної програми було відвідування Марійського духовного центру у селі Зарваниця на Тернопільщині. Там групу стрічав отець Михаїл. З його розповіді ми дізналися про храмовий комплекс центру, почули переказ про походження назви Зарваниця. Крім того, побували у церквах, де мали нагоду приклонитися до святинь, зокрема до ікони Матері Божої Зарваницької, помолитися. Звісно, кожен у молитві просив про своє, але, впевнена, й про те спільне, що болить нам усім - про мир в Україні, теж.
Від’їжджаючи усе далі на Захід, спостерігали, як змінюється архітектура і те, як зростає кількість храмів і фігур. Не раз траплялися за вікном і своєрідні комплекси в пам’ять про Небесну сотню. І от, врешті, - гори.

Донька Р. Кумлика Наталя демонструє один зі способів намотування хустки.


- Ви привезли нам сонце й погоду, - цими словами зустріла нас у столиці гуцульського краю Яремче пані Василина, котра згодом провела для нас еколого-пізнавальну екскурсію «Скелі Довбуша». До речі, із погодою нам дійсно пощастило, адже, як виявилось, перед тим у Карпатах йшли дощі.
Молоді, норовливі, оксамитові, зелені, лісисті, оповиті легендами, вражаючі... Усе це - Карпати. Хто в них хоч раз побував, той у їх красу закохається назавжди. Екскурсанти ж мали можливість насолоджуватись карпатськими краєвидами і чистим гірським повітрям усі дні подорожі.

У музеї музичних інструментів пам’яті Романа Кумлика.

У музеї музичних інструментів пам’яті Романа Кумлика.


Здолавши стежку, проходженням якої випробовував своїх оприш­ків легендарний Довбуш, туристи побували у селі Микуличин, де на Гуцульській пивоварні придбали різні сорти цього хмільного напою. А згодом, дещо втомлені, але вже сповнені вражень, мандрівники дістались Яблуницького перевалу, де розмістились у готелі «Бартка». І, як зауважили наступного ранку чимало з них, поснули у своїх комфортабельних номерах, наче з маківкою.
Насиченою була й програма другого дня туру. Після сніданку у кафе «Яблуницький перевал» Дорогою порад екскурсійний автобус рушив до Ворохти, а учасники мандрівки із задоволенням слухали розповідь пані Олени про розташований там тренувальний гірськолижний комплекс. А далі була Верховина, райцентр Івано-Франківщини, де відбулись дуже цікаві і пізнавальні екскурсії. Їх точно ніхто з мандрівників не забуде.
Час у приватному музеї музичних інструментів пам’яті Романа Кумлика збіг непомітно, наче одна хвилина. З пересипаної жартами, легендами, цікавими історіями, грою на музичних інструментах й піснями екскурсії, яку провела донька гуцульського музиканта-віртуоза, поета-коломийкаря, заслуженого працівника культури України, керівника капели «Черемош», дійсного члена Наукового карпатського товариства у Варшаві і власне заснов­ника музею гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів Романа Петровича Кумлика Наталя. З великою любов’ю говорила вона про свого батька, який у житті всього домігся сам і, не маючи музичної освіти, освоїв 50 інструментів (грав на 35 музичних інструментах і 15 підручних засобах), був відданий рідному краю і робив усе можливе, аби зберегти автентику Гуцульщини, її музику. Побачили екскурсанти й відео, де пан Роман зі своїми товаришами-музикантами виконують гуцульські мелодії, та так, що проймають душу.

Перед хатою-музеєм “Тіні забутих предків”.


А ще пані Наталя сама грала на народних музичних інструментах (до речі, вже освоїла таких 15), демонструвала нам гуцульські одяг, посуд і знаряддя праці, розповідала про звичаї свого краю, на практиці показала кілька з (з 20!) способів намотування хустки на Гуцульщині. Нашим медикам було цікаво дізнатися й про те, що за фахом пані Наталя їх колега - лікар, педіатр-неонатолог.
Там же, у Верховині, здолбунівчани відвідали музей «Тіні забутих предків», що діє у хаті подружжя Петра і Євдокії Сорюків і де під час зйомок усім відомого кіношедевру у 1963-1964 рр. жив режисер Сергій Параджанов, бували інші члени творчого колективу фільму. Від екскурсовода Галини Іванівни Мокан туристи дізналися, що відкрила музей у 2001 р. дочка Сорюків Марія Хімчик, а зараз там господарює їх онук Василь, що сюди щороку приїздить до 7000 туристів, і не лише з України, що нині ще є живі свідки зйомок. Пані Галина розповіла про перипетії створення й озвучення фільму, про маестро Параджанова і його щире, приязне ставлення до акторів з народу, прагнення, аби про культуру і звичаї Гуцульщини дізнався увесь світ. Крім того, учасники мандрівки із задоволенням взяли участь у фотосесії в гуцульському народному одязі.
Побувала група і в Буковелі, де отримала неповторні відчуття, справжній екстрім, від підйому на канатно-крісельній дорозі, а усі охочі скупалися в штучному озері. До речі, Буковель подарував здолбунівчанам і неочікувані, приємні зустрічі з земляками.
Ну, а що ж за мандрівка в Прикарпаття без дегустації тамтешніх смаколиків чи купування сувенірів на пам’ять? Вурда, буц, бринза на верховинському ринку, смачний бануш у колибі теж пам’ятимуться довго, а придбаний крам від гуцульських майстрів радуватиме око не лише учасникам мандрівки, а й їх рідним та друзям.
Серед наших туристів були ті, хто вперше відвідав Карпати, були й ті, хто зробив це втретє-вдруге..., але безліч яскравих вражень від поїздки отримали усі і, певно, усі повернулись би в карпатський край знову. Бо він неповторний за красою і багатогранний, бо живуть там прекрасні люди, які приваблюють своєю гостинністю, вражають глибокою вірою в Бога і щирістю. До того ж спільні подорожі гуртують колектив.
Можливо, хтось скаже, що нині для українців такі мандрівки не на часі. Не погоджусь. Бо під час цих подорожей глибше пізнаєш і по-новому відкриваєш Україну, свою Батьківщину, і відгукується вона ще більшою любов’ю у твоєму серці. Хіба це не важливо?
Ольга ЯКУБЧИК.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації. Коментатори які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі неавторизованих користувачів друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити