Розповідь учасника поїздки

З благословення митрополита Рівненського та Острозького Варфоломія та з ініціативи громадської ради при УМВС України в Рівненській області було зібрано велику кількість гуманітарної допомоги для українських солдатів та населення на Сході України.
Молитва, окроплення святою водою і під покровом Богородиці - у путь. Коли минули Харків, з’явилося відчуття війни - колони військових машин, люди у камуфляжах, блокпости. У
м. Чугуєв відремонтований позашляховик від громадської ради при УМВС передали рівнянам, котрі несуть службу поблизу
с. Широкине.
Завітали до хлопців з Рівненщини - патруля ДАІ, який нині несе варту у Слов’янську. Зустріч була надзвичайно теп­лою: обійми, вітання для родин, передача харчів і знову у дорогу. Відчуття тривоги не покидало протягом всього переїзду до Красноармійська. Їхати потрібно було колоною та дуже швидко, не з’їжджаючи на узбіччя, де могли бути міни.
Добиралися більше доби, трохи перепочивши, заїхали до дитячого будинку м. Красноармійськ. Близько тридцяти дітей-сиріт отримали печиво, солодощі, варення, компоти. Дітки охоче розповідали нам про себе та показували, як їм живеться. Згодом ми навідалися до школи, де передали вантаж біженцям з окупованих територій. Також доставили продукти в міста, наближені до лінії розмежування, населення яких потерпає від обстрілів.


Після спілкування з жителями Авдіївки, Курахово, Мар’їнки відразу розумієш, що люди налякані, вони хочуть миру та спокою. Моторошно стало і від вигляду осиротілого храму, територію довкола якого було заміновано. Настоятель храму отець Олександр показав снаряд, який упав на подвір’я, але, з Божої ласки, не розірвався.
Знову дорога. Суворі обличчя солдатів на блокпостах, недовірливі погляди мирного населення...
Наступного дня була поїздка до танкового батальйону. Нас привітно зустріли й пригостили солдатським обідом. Коли відслужили молебень, дехто з військових захотів посповідатись та причаститись святих Христових Тайн. Спочатку з боку бійців відчували настороженість, та потім хлопці вже просили, щоб священики до них приїздили частіше і на довший період.
Найбільше ж здивувало те, що в батальйоні є четверо жінок-військових, одна з них - наша землячка, мізочанка Юля. Хоч раніше ми не були знайомі, зус­трічі дуже зраділи. Коли ж ми від’їжджали, Юля висловила сподівання, що колись побачимося знову. Про жінку сказано – «немощний сосуд» (1Петр37), але нині ці «сосуди немощні» несуть важку ношу на рівних з чоловіками, хоч вдома на них також чекають і дітки, й батьки. Нехай Милосердний Господь кріпить цих самарянок.
ДАІвці провели нас до останнього блокпоста, межі, за якою мирне життя…
Ми живемо, користуючись різними благами, маємо житло, їжу, але часто нарікаємо, що Господь нам чогось іще не дав. Коли чуєш постріли, бачиш обстріляні будинки, горе людей нашої країни, починаєш цінувати те, чого не цінував раніше. Хочеться голосно сказати: «Зупиніться! Не стріляйте! Не для цього нас Господь створив». Але сатанинська заздрість майже знищила любов. Святитель Миколай Сербський пише, що «Блаженний народ, який, звільнившись від гріха, перший звільниться від озброєння. Такий народ прийме велику місію в світі. Він буде світлом для всіх народів, Господь прославить його невиданою славою і благословить його на віки». Боже, дай, щоб це була Україна…
Настоятель
Свято-Успенського храму с. Глинськ
прот. Василій НАЧЕВ.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації. Коментатори які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі неавторизованих користувачів друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити