Як можна звикнути до вій­ни, або спокійно сприйняти щотижневі «вантажі 200» у рідному місті? Чи усвідомлювати, що десь там десятки близьких і знайомих людей щомиті ризикують втрапити під удар ворожої артилерії або під прицільний постріл снайпера?
Тут життя йде відносно розмірено та очікувано. Хоч і надзвичайно важко. Вранці - усвідомлення безгрошів’я й зубожіння, вдень - прощання із земляком, ввечері - зведення з фронту в новинах. І доймає усе воно до сліз, до клубка у горлі. Але насправді війна перестає бути примарою тільки тоді, коли починає стосуватися тебе особисто…
Чи доцільно зараз, після року тисяч смертей кращих з кращих і неймовірних душевних мук рідних, які чекають їх вдома, закликати йти до війська тих, хто досі свідомо обирав мирне життя? Мабуть, маму, котра зробила усе, аби син уник чергової мобілізації, зрозуміти можна. Сина - важче. Хоча засуджувати має право лише той, хто нюхав порох і витягав з поля бою побратимів. Але людина - істота вільна. І вибір її - її ж право. Тим паче, коли щодня більшає логічних «відмазок». Кого захищати, «ватників»? Чого туди йти, щоб незрозуміло заради чого скніти в окопах? Чому саме я, кому і що я винен?


Врешті, буває й інше - розчарування. Від того, що не виправдовуються надії, що депутатські дітки «у військо» їдуть на три дні піару, навіть не доїжджаючи до лінії фронту. Що класти життя за тих, хто вкотре у владних кабінетах безбожно крає нашу довіру, немає сенсу.
Але варто зупинитись і роззирнутися. Бо на фронт уже давно пішов власник кількох підприємств, який, мабуть, міг би чимало зробити для війська і тут, у мирному житті. Пішов той, хто пише книги для діток, і той, у кого цих діток вже трійко, тож закон цілком дозволяв йому «прошлангувати». Пішов сусід зліва і сусід справа. Пішов друг дитинства, пішов кум і співробітник. Скажете, наївні вони, ці хлопці? Чи, може, романтики або ж шукачі пригод? Але у стані неоголошеної війни, в котрому ось вже другий рік перебуває країна, є тільки одна прагматична аксіома: якби не ці наївні романтики, хто знає, де зараз була б лінія фронту.
Тому деякі речі таки варто закарбувати у власній свідомості. Жоден з тих, чия доля закінчилася невблаганним «вантаж 200», не поліг марно - це раз. Романтики-шибайголови, якими б часом не були важкими для розуміння їх вчинки, це ті, на кому насамперед тримається наша оборона - це два. Але й вони стомлюються - це три. І найгіршим для нашої країни буде той день, коли раптово висохне потік ось таких відчайдухів.
До чого це все? На українців ось-ось чекає уже шоста хвиля мобілізації. Потрібно змінити тих, хто потрапив до війська за третьою хвилею. Але є побоювання, що план призову виконати буде важко. Простіше кажучи, подейкують, що саме зараз у тилу залишився уже той прошарок суспільства, чия «хата скраю». Та й чи є у нас, «тилових», моральне право агітувати когось не ховатися від повісток? Та, ризикуючи викликати праведний гнів у переконаних пацифістів, таки хочеться сказати ось що. Хлопці, наші фронтові романтики уже так стомилися… Ви хоч уявіть, як це - рік у бліндажах. Коротка відпустка додому, і знову місяці під обстрілами. Неймовірне бажання бачити на власні очі, як ростуть діти. Або ж прос­те людське прагнення елементарно прокинутися вранці у власному ліжку.
Хлопці, ви ж такі самі нащадки козаків. І вам не байдуже, точно не байдуже. Інакше ми вже давно не були б країною…
Хлопці, ви здатні на більше, ніж думаєте. Ви точно можете не ховатися за чиїмись спинами. Тому просто рішуче встаньте і змініть тих, хто вже надто стомився.
А ми - ми зробимо усе, що залежить від нас.
Марина СТЕПАНЮК.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації. Коментатори які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі неавторизованих користувачів друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити