Тебе немає. Але є мій спомин.
Я не згадаю, ні, я спом’яну.
І спом’яну, і пом’яну.
І ще раз війни прокляну.
Ліна Костенко.

Володимир Оксентійович Янчак визволяв нашу Батьківщину від фашистських загарбників, пройшов з боями країнами Східної Європи аж до Берліна. Після війни мешкав у своєму рідному селі, звеличуючи його натхненною працею...

Володимир Янчак у дні війни

Володимир Янчак у дні війни.

Володимир Оксентійович народився 1 березня 1921 року у с. Будераж. Після закінчення школи працював ковалем. Та війна внесла у його долю свої корективи. У 1944 році був мобілізований до діючої армії.
У складі Першого Білоруського фронту брав участь у звільненні Східної Європи. Штурмував Кенігсберг, дійшов до Берліна. Був відважним бійцем, про що свідчать численні нагороди. Найдорожчі з них - медалі “За відвагу”, “За победу над Германией”.

У мирний, повоєнний час з дружиною Марією

У мирний, повоєнний час з дружиною Марією.


В одному з боїв Володимир Оксентійович був поранений, лікувався в госпіталі. На щастя, додому повернувся живим.
Там приступив до мирної праці. Одружився. Разом з дружиною Марією виховував сина. Багато років пропрацював електриком у колгоспі. А коли трудився у дорожному відділі, разом зі своїм батьком висадив уздовж новозбудованої шосейної дороги яблуневий сад. Ще й нині мешканці села, які знають про це, зірвавши яблуко з дерева, посадженого В. Янчаком, з вдячністю згадують ветерана.


Він любив спілкуватися з людьми. У розмовах часто згадував гіркі часи, війну, те, як наші солдати били фашистів. Розповідав і гірку правду про те, якою ціною далася перемога, як часто командири використовували людей в якості гарматного м’яса, про місто Кенігсберг, під яким загинула сила-силенна наших солдат. За словами ветерана, тоді, в ході бою, їм вдалося взяти у полон німців, котрі під час допиту зізналися, що стволи у їх кулеметів з чорних перетворювались на червоні - настільки нагрівалися від стрільби по наступальних лавах. Бійці падали, як скошена трава. А за кожним полеглим - сім’я, родина...
У Володимира Оксентійо­вича сформувалось чудове кредо: “Менше для себе - більше для людей”. Так і жив.
А коли у 2007 році віді­йшов у Вічність, по собі залишив добрий слід. Най­теплішими словами згадують його рідні, з повагою - односельці, адже зумів, пройшовши крізь пекло, лишитись світлою і доброзичливою людиною.
Леонід ЯКИМЧУК,
вчитель історії Будеразької ЗОШ І-ІІІ ст.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації. Коментатори які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі неавторизованих користувачів друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити