«Це перший голова адміністрації, який увесь час між людьми, а не десь у кабінетах», - кажуть про Сергія Кондрачука ті, хто зустрічає його на офіційних заходах або ж просто спілкується з ним неформально. Такі враження від громади є компліментом для будь-якого сучасного чиновника. А надто для того, чия каденція припала на непростий час неспокою та зубожіння у державі. Попри скептичні відгуки опонентів про «неповажний» вік та відсутність досвіду тривалого сидіння у владних кріслах, голова Здолбунівської РДА, працюючи на посаді очільника району ледь більше двох місяців, устиг зарекомендувати себе як керівник меткий та креативний.

- Сергію Юрійовичу, зараз Ви уже, що називається, «втягнулися» у щоденну працю. Але, мабуть, перед тим, як погодитися на цю непросту роботу, був і певний острах. Що насторожувало на той час найбільше?
- Коли йшов на цю посаду, найбільше остерігався, що доведеться «потонути» у щоденних поточних справах. Бо голова РДА щодня змушений вирішувати ті питання, які стосуються конкретних людей, але глобально для району нічого не змінюють. А хотілося б приділяти більше уваги стратегічним проблемам. Бо і наша країна, і район зокрема, зараз дуже потребують системних змін. Тому боявся «застрягнути» саме на поточних проблемах. Проте, незважаючи ні на що, я хочу бути головою РДА, відкритим для громади, і закликаю усіх звертатися до мене з наболілими проблемами. Інша справа, що не завжди вдається їх оперативно вирішити. Водночас, прошу тих, хто звертається, щоб щось «порєшать», не витрачати ні свого, ні мого часу. Наприклад, просили влаштувати дитину в садок поза чергою. Звісно, що я відмовив. Моя дитина у садок теж не ходить, бо там немає місць. Є черга, і ні для кого винятків немає.


- То вдається переборювати особ­ливості цієї системи?
- Мабуть, доречним тут буде порівняння. За ці два місяці на посаді впевнився: та система функціонування держави Україна, яку маємо на сьогодні, це не просто дорога, якою можна їхати як хочеш: виїжджати на зустрічну смугу, когось обганяти, пригальмовувати. Це – колія, і або ти котишся нею і стаєш людиною системи, або з колії система тебе викидає. Але є й третій варіант – сформувати колію нову. Та одній людині це зробити не під силу. Саме тому, підбираючи команду, пропоную працювати у ній тим, хто ніколи у цій системі не був, тому й не знає, як вона діє.
- Які перші враження від роботи на цій посаді? Що дісталося голові РДА від «попередників»?
- Я одразу відмітив, що є багато речей, які в окремих галузях мали б робитись уже дуже давно. Ми ж любимо просити грошей у держави. А от коли проаналізувати, чи ефективно використовуємо той ресурс, який у нас є, то виходить, що це не завжди так. Тому на старті мав детально вникнути у роботу кожної галузі, проаналізувати цифри і зрозуміти, чи за призначенням йде кожна копійка.
Одразу ж було дуже багато звернень від громадян, причому люди йдуть до адміністрації і з тими питаннями, які не вирішуються роками. А дехто приходить і на курс долара поскаржитися…
- Практично у перші дні на посаді голови РДА Вам уже довелося вирішувати проблеми освітян, які висловлювали обурення щодо фінансування галузі…
- Давайте розпочнемо з простого запитання: що є центром освіти у районі та й загалом в країні? Це вчитель, директор, матеріальна база, чи все-таки учень? А все решта – це лише те, що забезпечує можливість школяра отримати належні знання. У нас на Здолбунівщині за останні десять років кількість учнів зменшилась на майже дві тисячі, а кількість освітянських ставок пропорційно не змінилася. Проте держава виділяє кошти з розрахунку саме на учня. Тому логічно, що питання про зменшення ставок учителів мало б постати.
Сьогодні батьки учнів нарікають, що вони змушені робити у школах ремонти за власний рахунок. Але де ж закладам взяти кошти на ті ремонти, якщо зараз у нас заробітна плата освітян та витрати на енергоносії складають 99 % усіх видатків на освіту? Якщо цього року ситуацію не переглянути, то в наступному батьки будуть змушені платити не лише за ремонти, а й за тепло та світло у школах! А ще таке: батьки випускників відповідних ВНЗ будь-що прагнуть влаштувати їх в якусь школу, хоч на кілька годин, щоб дитина «зачепилася». І пенсіонерів при цьому не можна «чіпати». А бюджет – він все стерпить, держава додасть… Разом з тим, на сьогодні Здолбунівський район – один з небагатьох в області, де вчителям не виплачується гарантована надбавка до 20 %. Тут мова йде не про додаткові кошти, а про перерозподіл наявних ресурсів, які не зовсім логічно розраховані помісячно. Поки що цю проблему ми так і не вирішили, хоч обіцяли освітянам бити в усі дзвони і шукати підтримки на найвищому рівні. Помісячний перерозподіл освітньої субвенції, який дасть змогу врівноважити ситуацію з виплатами, на рівні Міносвіти підтримали. Усе «вперлося» у Мінфін, яке й здійснює цей перерозподіл. А от проблему з коштами на бакдослідження освітян вирішуємо. На останній сесії депутати підтримали пропозицію райдержадміністрації та проголосували за виділення 20000 гривень на ці заходи. Згодом цю суму буде збільшено, якщо, звісно, таку пропозицію підтримають депутати. Загалом проблем в освітянській галузі району більш ніж достатньо. Усі завдання, які я отримав на нараді з освітянами, доведені кандидату на посаду начальника відділу освіти. Сподіваюсь, що нового керівника відділу освіти буде призначено вже найближчим часом, і проблеми, які накопичувалися роками, почнуть вирішувати.
- Вочевидь, вистачає проблем і в інших галузях. Якою є ситуація в медицині?
- Мене не задовольняє співпраця первинної і вторинної ланок медицини, що призводить до негативних тенденцій. ФАПи та амбулаторії підпорядковуються одному керівнику, в центральній районній лікарні – інший керівник, а співпраці, такої, як хотілося б, немає. Також, як і всюди, проблема з матеріальною базою. От приклад з життя: у нашій райлікарні працює флюорограф 1957 року виробництва. Можна уявити, наскільки якісним є обстеження на ньому… Тому пацієнти їдуть в облцентр на повторні дослідження. При цьому згадують «доб­рим» словом владу, через яку змушені отримувати додаткове опромінення. І вони мають рацію… Тому цього року плануємо придбати новий, цифровий, флюорограф. Сподіваємося, це вдасться зробити. Але ж скільки ще таких проблем…
- «За Кондрачука» почали хвилюватися і працівники галузі культури – мовляв, новий очільник району усіх зав­клубів порозганяє…
- Більше того – у районі вже говорили і про те, що Кондрачук хоче закрити усі клуби. Насправді ж ще у перші дні на посаді голови РДА я проаналізував звіти про роботу керівників цих закладів за 2014 рік і зрозумів, що дуже багато заходів, про які звітуються, насправді ніколи не проводили. Розмови про звільнення почалися, коли я оприлюднив ці звіти. А коли усі вдосталь наговорилися, то в клубах закипіла робота – он, наприклад, акцію «Великодня писанка – тисячолітній код української нації» проводили чи не у кожному закладі. Найголовніше, що ми маємо зрозуміти, це те, що держава виділяє певні кошти на задоволення потреб у галузі культури на жителя. На що йдуть ці кошти? Переважно на заробітну плату працівників клубних установ. Але чи правильно виплачувати зарплату тим, хто роками не проводить ніяких заходів? От у нас є клуби, де востаннє щось організували років десять тому, а увесь цей час держава витрачає сотні тисяч гривень на оплату праці їх працівників. Скільки б усього корисного можна було б зробити у селах за ці гроші…
Схожа ситуація і в спорті. Сподіваюсь, що у нас таки відбудеться децентралізація, і громади самі вирішуватимуть, як витрачати кошти по кожній галузі: платити заробітну плату, скажімо, трьом працівникам клубних установ, чи лишити одного, а вивільнені кошти спрямувати на покращення матеріальної бази.

- Це – переваги адміністративної реформи, практичне втілення якої ось-ось розпочнеться. Так співпало, що саме в останні два місяці в районі активно точаться розмови про децентралізацію, опрацьовані уже і варіанти об’єднання громад. Але досі чимало наших земляків сприймають ці новації неоднозначно. Чи представників громад таки вдається переконати у тому, що об’єднання – це правильно і перспективно?
- Проблема у тім, що люди не мають об’єктивної інформації про суть цієї реформи. Цього тижня ми вкотре провели нараду з сільськими головами. Вперше ж спілкувалися про децентралізацію у такому форматі ще 25 лютого. Після того довелося знову чути чимало «цікавих» речей. Наприклад, про те, що Кондрачук хоче ліквідувати села, що ніде більше в країні люди не об’єднуються, лише у нас, мовляв, хочуть бути передовиками. Та за ці два місяці ми провели дуже багато роботи, і зараз уже є громади, які об’єднатися готові. Зрозумійте, що йдеться не про те, щоб щось ліквідувати, а про те, що людина, наприклад зі Старої Мощаниці, зможе отримати усі необхідні адмінпослуги не у райцентрі, а в сусідньому селі. Але при цьому село як було, так і залишиться.
Загалом же маємо таку ситуацію. Є спільне розпорядження Рівненської ОДА і облради, згідно з яким потрібно до 25 квітня подати проекти перспективних планів об’єднаних громад. Тому тепер хочу запитати у тих, хто казав мені, мовляв, для чого поспішати, чи доречно я акцентував увагу на цьому питанні? У нас є вибір: або ми розробляємо проект об’єднаних громад Здолбунівщини самі і подаємо на розгляд «вгору» та відстоюємо оптимальний для нас варіант, або чекаємо, доки це зроблять у столиці. В останньому випадку немає гарантії, що у Кабміні це об’єднання не проведуть, грубо кажучи, циркулем: намалюють коло – це село сюди, а це туди - і «спустять» нам для виконання. Разом з тим, треба визнати, що у людей є причини ставитися до реформ з недовірою, адже за 23 роки, по суті, жодна з них не запрацювала. Тому наше зав­дання - детально роз’яснювати усе людям, переконувати, що зекономлені кошти не будуть розкрадені на рівні Києва, а залишаться у громадах, і в тому числі, відновлювати довіру до влади.
- До речі, коли сільські голови говорять між собою про адмінреформу, то згадують ще одну «вічну» проблему району – стан доріг. Адже прий­нятне сполучення між селами об’єднаної громади є надважливим фактором для нормального функціонування такого об’єднання.
- З 2011 року кошти на дороги району практично не виділялись. Тому дорога Глинськ-П’ятигори як вважалася першочерговою ще тоді, чотири роки тому, залишається такою і досі. Днями ми отримали проектно-кошторисну документацію на дорогу, яка з’єднує Стару Мощаницю зі Ступно. Я цілком згідний з тим, що децент­ралізація мала б починатись з ремонту доріг. Тому сподіваюсь, що кошти, які уряд отримає від міжнародних фондів, не підуть «на проїдання», а будуть вкладені в інфраструктуру.
До речі, 29 квітня у нас в районі відбудеться конференція, присвячена ще одній важливій проблемі - енергозбереженню. Їй передував детальний аналіз енергоефективності на Здолбунівщині, ми отримали дані, у скільки нам обходиться опалення кожної бюджетної установи. До прикладу: школа в Будеражі площею приблизно 2000 кв. м опалюється щепою, що вартує на день 300 грн., натомість на обігрів Здолбунівської ЗОШ № 1, приміщення якої має приблизно таку ж площу, у день витрачаємо близько 5000 грн. Але перевести зараз на тверде паливо всі бюджетні установи міста, це, фактично, підписати вирок КП «Здолбунівкомуненергія», яке, в свою чергу, надає послуги населенню. От і маємо ситуацію, що «голі» цифри свідчать про одне, а здоровий глузд – про інше. На конференцію ми запрошуємо інвесторів, готових за свої кошти встановлювати в наших закладах певне обладнання, на деяких же об’єктах плануємо переходити на альтернативні джерела, що дасть змогу суттєво економити кошти.
- Це правильно, адже нам зараз дуже необхідні практичні кроки. Тобто, щоб район розвивався, потрібно створювати нові підприємства, залучати інвестиції.
- Давайте відверто: чи хоче зараз іти в Украї­ну, яка перебуває в стані війни, іноземний інвестор? Звісно, що з цим дуже важко. Але найближчим часом я матиму зустріч з фермерами, які зацікавились землею на території Будеразької сільради. Також спілкувався з кількома підприємцями, які хотіли б розпочати на Здолбунівщині свій бізнес. Але поки що це тільки обговорюється.
Взагалі, досить сумно, що у нас в країні дек­ларується спрощення умов для розвитку бізнесу, натомість підприємці стверджують, що стало ще важче. На жаль, районна влада зараз практично нічого не може запропонувати бізнесу. Спілкуючись з підприємцями особисто, чув різні пропозиції. Наприклад, що варто створити юридичний центр, куди підприємці подавали б законодавчі ініціативи, а ми б, у свою чергу, лобію­вали їх на рівні Верховної Ради. Головне, щоб нас почули. Але, на жаль, зараз, коли голова РДА телефонує керівнику підприємства, той найчастіше очікує почути: «Дай, допоможи…».
- Не можна не згадати і про «епопею» з перевізниками, внаслідок чого таки вдалося довести їм, що розпорядження влади потрібно виконувати.
- Конфлікт з перевізниками виник у зв’язку з тим, що вони самовільно підняли тариф. Люди масово почали звертатися в РДА. Я їм відповідаю: тариф встановлюють не на районному, а на обласному рівні. Люди ж мене питають, мовляв, для чого тоді Ви? І вони праві. Тому довелося звертатися в усі можливі контролюючі органи. Зрештою й було відкрито кримінальне провадження за статтею «Самоправство». На останній зустрічі таки вдалося досягти певного розуміння з боку перевізників щодо того, що діяти потрібно згідно з чинним законодавством і перевозити пасажирів за встановленими офіційно тарифами. До того ж на сьогодні уже набула чинності постанова Кабміну, згідно з якою райдержадміністрації можуть встановлювати тарифи на маршрутах, які не виходять за межі району. Щоправда, поки що ми не маємо жодних документів, які регулюють відносини у цій сфері. Але незабаром вже у районі вирішуватимемо, які перевізники надаватимуть послуги на маршрутах. У конкурсну комісію входитиме 50 % представників громадськості.
- Мабуть, не помилюся, якщо висловлю припущення, що одним з найскладніших моментів у Вашій роботі є взаємодія з бійцями АТО, їх рідними, а надто – трагічні моменти, пов’язані із загибеллю наших хлопців…
- Це так, хоча Здолбунівська райрада ще до мого приходу на цю посаду створила координаційний штаб по допомозі військовим. Голова райради Василь Тимощук ставиться до організації роботи з учасниками АТО та їх сім’ями дуже серйозно. З кожним бійцем постійно є зв’язок, допомагаємо, чим можемо. Звісно, розуміємо, що у людей ресурс також вичерпується. Важко нам, але там бійцям ще важче…
- Сергію Юрійовичу, а як співпрацюєте з тими, хто звик позиціонувати себе Вашими опонентами? Чи не виникає спротиву, котрий заважає діяти?
- Я – за конструктивну критику. Тому, якщо досвідченіші люди, незалежно від їх приналежності до певних політсил, щось мені радять, зав­жди дослухаюся. Але, коли дехто просто поширює серед людей популістські гасла, розповідаючи про погану владу і дорогий долар, нехай краще згадає, що встиг зробити, перебуваючи біля владного керма. До речі, коли мене в області на нараді щодо перевезень запитали, чому Здолбунівщині приділяється стільки уваги, то я відповів, що тільки у нас біля РДА стоїть «йолка» з шинами, і запалати вони можуть будь-якої миті. Загалом же кожен повинен відповідати за свої слова та вчинки, і тоді все у нас буде гаразд.
- Хочеться побажати Вам успіху…
- Зараз ті, хто при владі, не мають права на помилку. Бо, якщо за максимально короткий час не вдасться провести усі потрібні реформи і подолати усі виклики, які зараз є перед нашою державою, якщо суспільство відчує, що «пост­майданна» влада прийшла не ламати систему, а стати її частиною, то нас не просто посадять у смітники, а закидають гранатами. Якщо не спрацюємо, якщо провалимось, то просто вкрадемо майбутнє у наших дітей. Це має розуміти кожен чиновник.
Спілкувалася Марина СТЕПАНЮК.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації. Коментатори які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі неавторизованих користувачів друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити