Якщо вік міського клубу рахувати за людською шкалою, то він - уже пенсіонер, і відбитки часу на його “тілі” навіть попри “косметику” досить помітні. Між тим, і в далекі роки на старті діяльності, і зараз основна його аудиторія - молодь. Про те, що клуб міг запропонувати їй колись і тепер, про основні віхи історії і нагальні проблеми закладу наша розмова з його керівником Русланою Іванівною КОЗАК.

Танцюють “Зірочки Сходу”.

 

- Мабуть, не помилюсь, якщо скажу, що більшості глядацького загалу культурно-масових заходів, які проходять у Здолбунові, більш відома діяльність будинку культури ПАТ “Волинь-Цемент” чи РБК. Хотілося б отримати детальнішу інформацію про історію очолюваного Вами закладу...
- Наш клуб фактично ровесник селища цементників. Його звели у 1952 році, коли у місті ще не було багатьох нині відомих об’єктів, наприклад БКЦ. Можна сказати, що своєю появою він завдячує розвит­ку у Здолбунові цементного виробництва. Справа у тім, що на будівництво нового цемзаводу (тепер ПАТ “Волинь-Цемент”) та для роботи на цьому підприємстві до нашого міста прибуло багато молоді. Саме для неї й почали тоді будувати селище цементників, а в ньому школу, садочок і, звичайно, клуб. Відтоді молодь, діти - наша основна аудиторія.
У новозбудованому клубі створили духовий оркестр, хоровий колектив, танцювальний. Про це знаю з розповідей старших людей.

На сцені гурт “Жнива”.


Сама ж на посаду завідуючої клубом у селищі прийшла на початку 80-х. На той час це вже був філіал БКЦ, фактично його дитячий сектор. І вся робота будувалась на базі третьої школи і дітей селища. В клубі тоді діяли колективи художньої самодіяльності - хоровий, танцювальний, дитячий духовий оркестр, а також гуртки технічної творчості. Тоді ми мали значну і надійну підтримку від цемзаводу, практично, підприємство і утримувало заклад.


Усе змінилося в буремні 90-ті. Відбулись скорочення. У червні 2002 року клуб передали у комунальну власність міської ради. Відповідних паперів треба було оформити чимало. Натомість будівля лишилась без ремонту. Кращі меб­лі й апаратуру довелось передати будинку культури цементників, на балансі якого вони й перебували. Штат працівників складався з усього двох одиниць - завідуючої клубом і прибиральниці...
- Як виживали?
- Починати з чогось треба було. Поїхала вчитись - закінчила курси по організації дозвілля молоді. В моду входили дискотеки. Взялися їх організовувати в клубі. Брак апаратури заповнили використанням власної (мій чоловік - музикант і до проблеми поставився з розумінням), залучили діджея, і помалу
почали заробляти кошти. За них спочатку придбали колонку, згодом - підсилювача, мікрофон, ще 2 радіомікрофони. Таким чином “назбирали” обладнання, щоб мати змогу озвучувати не лише дискотеки, а й заходи на клубній сцені.
Згодом підтримали ініціативу місцевого боксера Б. Гуменюка щодо створення дитячого спортивного клубу на базі нашого закладу. І “Назарей” на платній основі діяв у нас кілька років.
Загалом тенденція запровадження платних послуг актуальна й зараз. Саме так працює частина наших колективів нині.
- А які творчі формування на сьогодні є обличчям клубу?
- Наші колективи добре знані і в Здолбунові, і в області, і в Україні, адже є постійними учасниками різноманітних культурно-масових заходів різного рівня. На базі клубу з 2006 року займається зразковий дитячий вокальний ансамбль “Іскринка” під керуванням Олени Сачеви. Колектив має чимало заслужених відзнак.
Народний аматорський гурт “Любава” (керівник - Михайло Хоменко) і дитячий танцювальний колектив східного танцю “Зірочки Сходу” (керівник - Катерина Верещук) теж добре відомі глядачам і мають у своєму активі не одну нагороду. Наприклад, дівчатка із “Зірочок Сходу” минулої осені брали участь у першості України УРТ/УФСТ з Oriental Classic «ЗАХАРІТ 2014» і завоювали кубок та дев’ять медалей в особистих рейтингових змаганнях. Гурт “Любава” не так давно радував співом військових на Рівненському полігоні.
Також близько двох років працює в клубі дитячий колектив народного танцю “Зорецвіт” (керівник - Марина Грубая).
Багату на злети і здобутки творчу долю має і ще один, з гордістю кажу наш, естрадний рок-гурт “Жнива”. І хоч учасники його за віком не юні, та їх енергії, ентузіазму, запалу, відданості музиці і молодості душі можна по-доброму позаз­дрити. Учасники гурту постійно у пошуку, постійно поповнюють свій репертуар. Мають у своєму складі чудового автора. Наразі “Жнива” працюють над сольним альбомом, до якого увійдуть композиції різних років, знімають кліп.
Водночас на дорослу і дитячу аудиторію спрямована діяльність клубу “Майбутнє України” релігійної громади баптистів-євангелістів, якому частину приміщення закладу надаємо в оренду.
- Чи продовжуєте співпрацю зі школою?
- Звичайно. Школа - наш давній партнер. Чимало шкільних заходів - вечори, інтелектуальні ігри, конкурси, КВК та ін. - для учнів різних вікових категорій відбуваються саме в клубі.
Загалом організовуємо в клубі концерти, виставки, свята до визнач­них дат календаря для усіх мешканців селища.
- Як означите основні проблеми закладу? Що Вас найбільше хвилює як керівника, працівника культури, українку?
- Нині будівля клубу дуже потребує ремонту. Років шість тому за підтримки міського голови Ігоря Ольшевського бюджетним коштом дещо оновили фасад, але нині вже необхідні капітальні роботи. Стіни їсть грибок, потребують заміни підлога і стільці в залі. Відчуваємо нестачу необхідного для роботи обладнання, його теж давно не закуповували. Шкода, але згасла надія частково вирішити це питання завдяки коштам від виграного торік гранту — вони так і не наді­йшли.
Реалії такі, що нині “Жнива” працюють, погоджуючись використовувати власну апаратуру. Представники клубу “Майбутнє України” самі оформляють приміщення для своїх заходів. Батьки дітей-учасників творчих колективів, оплачуючи заняття, сприяють у пошитті їм сценічних костюмів і фінансово забезпечують поїздки на фестивалі та конкурси. І я вдячна усім за розуміння та співпрацю.
Як керівник відчуваю нестачу кадрів. Нам би в штат хоча б художнього керівника, адже, мені доводиться займатися купою господарських і юридичних питань, окрім безпосередньо творчої роботи.
Болить душа, коли проходячи селищем, чи не на кожному кроці бачиш генделик-наливайку, де, до речі, зовсім не безлюдно. Бо щоразу задумуєшся: “А що, як працівник культури, можеш запропонувати взамін?” Тим паче зараз, на тлі суцільного здорожчання найнеобхіднішого, коли тато чи мама не раз зважить, чи купити дитині хліба, чи заплатити за ансамбль. Хай навіть у тієї і талант, і бажання є.
Як і кожен з нас, не можу бути байдужою до подій на Сході України. Вони не десь там, далеко, вони й тут. Бо йдеться про долю нашої країни, бо в АТО воюють і наші, з селища, з Рівненщини хлопці. За них молюся і, як і всі ми, мрію про мир. А при нагоді нагадую, що у клубі після 15.00 щодня працюють небайдужі люди, які плетуть маскувальні сітки для фронту, і запрошую усіх, хто може, їм допомогти.
Спілкувалась
Ольга ЯКУБЧИК.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації. Коментатори які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі неавторизованих користувачів друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити