Усе більше віддаляє час події війни 1941-1945 років. Але в пам’яті людей, які пройшли випробування фронтом, болісні спогади про ті роки не стираються, тривожать їх душу і серце постійно. Мабуть, тому й не люб­лять вони розповідати нащадкам про гірке воєнне лихоліття, біду, яка зачепила чи не кожну родину в Україні, забравши мільйони життів, понівечивши долі. А спогади їх безцінні, бо правдиві, бо це - справжня історія, не підтасована під якийсь політичний момент чи владу...
Наступного четверга, 12 лютого, випов­ниться 90 років Івану Устиновичу Кіндрасу, на сьогодні вже єдиному в Лідаво ветерану-фронтовику. Він, як і більшість його побратимів, теж не любить говорити про війну, та все ж, на наше прохання, погодився розповісти про те, що довелося пережити.


Народився Іван Устинович у 1925 році в селі Борушківці Любарського району Житомирської області. Село це фашисти спалили, а одинадцятьох його мешканців розстріляли за те, що призначеного ними коменданта напередодні вбили партизани. Забрали тоді окупанти у селян і всю худобу та все, що можна було їсти. У фашистів був закон — за одного вбитого німця розстрілювали 100 наших людей.
- Я змушений був піти на війну. З Борушківців мене забрали до Житомира. Воював у Прибалтиці і під Ленінградом. У 1945 році заб­рали на війну з Японією, але коли під’їжджали до Тули, оголосили про капітуляцію німецьких військ, - згадує І. У. Кіндрас. - На Уралі прожив з 1945 по 1948 рік, демобілізувався у званні єфрейтора. У 1948 році приїхав у Здолбунів. Мешкав у Лідаво на хуторі, а зараз живу у самому селі. Працював у воєнізованій охороні, звідки звільнили усього за те, що, укладаючи шлюб, повінчався. Згодом, до 1957 р., трудився на залізниці стрілочником, потому аж до пенсії - у колгоспі ім. Чапаєва.
Іван Устинович Кіндрас удостоєний ряду нагород, це - дві бойових медалі «За відвагу», орден «Червоної зірки» ІІ ступеня і орден «За мужність».
Незважаючи на свій поважний вік, цей чоловік і нині весь час у роботі, активний, непосидючий. Постійно клопочеться про внуків і правнуків. От тільки з тривогою і болем дослухається до новин зі Сходу країни, адже на собі відчув усю гіркоту війни.
У переддень ювілею хочеться щиро побажати Івану Устиновичу міцного здоров’я і мирного неба, свіжого хліба, джерельної води і ніколи не знати ніякої біди. Многії і благії Вам літа, шановний ветеране.
Алла ДАЛАБОЖАК,
бібліотекар ПШБ
с. Гільча.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації. Коментатори які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі неавторизованих користувачів друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити