Наступало велике свято, душа українського націоналіста Уліяна потребувала спокою, так само, як і змучене підпільницькою роботою та умовами життя його тіло. Але чорні круки вже снували над здовбицьким полем поблизу залізничного переїзду на шляху в село Новомильськ, де й стояла хатина-бункер останнього провідника ОУН на Волині Анатолія Маєвського. Завдяки доносу НКВС вже знало, де перебуває непідкорений бунтар - організатор низки акцій проти комуно-совєтської зарази.

 


Було 18 серпня 1955 року. Один з чекістів, які щільно оточили бункер Уліяна, крикнув у привідкритий люк: «Гражданин Маевский! Сдавайтесь! Иначе бункер забросаем гранатами!» У відповідь тиша. Лише через кілька хвилин з-під люку та вентиляційного отвору в протилежній частині двору потягнуло димом, а потім під товщею землі пролунав приглушений пістолетний постріл. Після цього оперативники з КГБ обережно спустилися вниз до мертвого Уліяна. За спогадами самих кагебістів, він лежав на спині в кутку на лавці. Перед тим, як піти з життя, одягнув чисту сорочку-вишиванку… Обличчя було зовсім спокійне, поголене. Незважаючи ні на що, слідкував за собою. На правій щоці була невелика кривава пляма - це вхідний отвір, вихідного отвору не було. На маленькому столику стояла гасова лампа, без скла. На ній провідник і палив документи. З бункера, окрім зброї, було вилучено брошуру Василя Кука «Колгоспне рабство», журнали «За волю нації» і «Молодий революціонер».


Пам’ятаючи про подвиги попередників у визвольній боротьбі за Україну, напередодні річниці смерті провідника ОУН, організація “Патріот України” провела упорядкування пам’ятного знака поблизу місця його загибелі. Було встановлено огорожу навколо хреста, а сам хрест пофарбовано, також патріотична молодь впорядкувала прилеглу територію.
Після смерті Уліяна пройшло багато років, але боротьба за незалежність лише набула нових рис. Так, Україна стала окремою державою, але чи справді вона
незалежна? Вочевидь, правильними будуть слова, що саме зараз з крові українських бійців на Донбасі народжується нова, велика, соборна та дійсно Незалежна Україна, про котру мріяли, віддаючи свої життя, кращі сини українського народу, такі, як незламний Уліян - Анатолій Маєвський, який навіть в середині 50-их років минулого століття не скорився, а продовжував свою боротьбу за Україну.
Герої не вмирають!
Дмитро Сирота,
активіст ГО “Патріот України”.

Comments are now closed for this entry