Звернення військового комісара Здолбунівського РВК

Шановні громадяни!
Протягом останнього часу в Україні було проведено значну кількість масових акцій, на яких членами сімей військовослужбовців висувалися вимоги до керівництва держави та Збройних сил України щодо виконання невідкладних заходів для збереження життя військовослужбовців військових частин, які беруть участь в антитерористичній операції, налагодження їх всебічного забезпечення, проведення ротації особового складу тощо.
Такі акції проходили у вигляді стихійних мітингів, блокувань автотрас, зібрань біля будівель органів військового та державного управління, зокрема і Міністерства оборони України.
Зазвичай мають місце спроби маргінальних та штучно створених псевдоматеринських організацій скористатися непростою ситуацією в державі для задоволення власних політичних інтересів. Так, під час зустрічей представників керівництва Збройних сил України з представниками деяких зазначених організацій встановлено, що серед їх членів є чимало сторонніх осіб, які не мають з діючими військово­службовцями родинних зв’язків, проте виступають у ролі членів сімей військовослужбовців, а також “громадських активістів”, які, нібито захищаючи їх інтереси, фактично виконують роль підбурювачів до проявів порушень громадського правопорядку.


Характерно, що такі організації на своїх зібраннях та мітингах, як правило, виходять за межі обговорення проблем військовослужбовців та, привернувши увагу громадськості, прикриваючись родинними почуттями, висувають антидержавницькі гасла та вимоги. З високою ймовірністю можна констатувати, що прикрита пацифістськими лозунгами подібна антидержавницька та зрадницька діяльність йде на користь проявам сепаратизму і тероризму, є засобом, спрямованим на послаб­лення морального духу особового складу Збройних сил України, вносить розбрат у суспільство.
На жаль, через необізнаність щодо походження та намірів так званих “материнських” спілок та союзів, деякі члени сімей військовослужбовців приєднуються до зазначених акцій протесту, чим фактично надають їм моральної легітимності. За участі осіб, які називають себе членами сімей військовослужбовців, мають місце акції з вимогами щодо непроведення мобілізації в державі чи її окремих областях, застосування обмежень для особового складу військових частин та підрозділів, що виконують бойові завдання. При цьому вони забувають про відповідальність за сепаратизм та інші сумнівні дії, спрямовані на дестабілізацію суспільно-політичної обстановки в окремому регіоні або держави в цілому.
Така діяльність повністю супе­речить нинішнім потребам захисту суверенітету України, фактично зраджує священну пам’ять загиблих на Сході України військовослужбовців, які віддали своє життя за незалежність та територіальну цілісність нашої держави. Слава Україні!
Олексій ЄМЧЕНКО,
військовий комісар
Здолбунівського РВК,
підполковник.


Скорбна мати

Однією з найтрагічніших справ в історії ОУН є пригода Ілярія Кука - рідного брата останнього Командира УПА Василя Кука. Ілярій з боївкою здійснив експропріаційний акт в родині поляків Ясінських. При цьому поляки загинули, а оунівці потрапили в руки поліції. Ілярій Кук був засуджений на смертну кару та повішений 25 серпня 1938 року. Про зустріч з матір’ю перед стратою сина залишив свій спогад адвокат Степан Шухевич (рідний дядько Романа Шухевича):
«Куковій (мамі) я сказав, щоб повчила сина, що не сміє заломитися, ну й сама вона не сміє плакати, мусить бути тверда, бо, коли б розплакалася, тоді спричинила б те, що і її Гілярко розплакався би.
- Мені цього не треба говорити. Я це добре знаю, - відповіла вона і пішла усміхнена так само, як завжди усміхалася.
По якімсь часі вона прийшла до мене, до моєї канцелярії, сіла собі на кріслі, що стояло обіч мого письмового стола і, усміхаючись, почала таке:
- Була я в свого Гілярка і казала йому, аби держався, аби не заломився, аби не заплакав. Хай наші вороги не радуються з того, що він заломиться. Я сказала йому, що прецінь всі знають, що він гине не за свою власну справу, але що посвятився і гине за загальну справу. Він обіцяв мені, що не заломиться і що видержить все до кінця.
Здивувала мене та жінка, та українська мати, що в такій страшній хвилині, коли сама потребувала духовної помочі, підбадьорює свого сина, свою найлюбішу дитину. Тоді мимоволі прийшов мені до голови образ «Скорбної матері», що стояла під хрестом і плакала за сином. То був ідеал материнської любові, материнського болю та страждання, виплеканий у нас через століття. Як же ж багато вище станув у моїх очах образ української селянської скорбної матері...».
Із книги “ОУН-бандерівці: фрагменти діяльності та боротьби”.

Comments are now closed for this entry