Бережіть сльози ваших дітей,
щоб вони могли проливати їх
на вашій могилі. 
Піфагор.

У боротьбі за життя, в протистоянні смерті кожен народ звертається до своєї буттєвої основи чи, як ще її називають, - Правди, Істини. Так, наприклад, греки боготворили природу і заповіли світові свою Правду - філософію та мистецтво. Варвари поклонялись Арею - богу війни. Євреї жили і живуть лиш для того, щоб дочекатись свого Месії. Радянський Союз створив бога соціалізму, ідол комунізму.


Метою усякого нашого народного руху в усі часи також був пошук своєї Правди та Істини. Що є істиною сьогодні, наприклад, для українського соціаліста чи комуніста? Чи буде вона схожою на істину українського ліберала і націоналіста, або будь-яких інших ідей, котрі виголошують профспілки чи ті 70 % люмпенізованого, збіднілого прошарку українського суспільства?
Так, постає гостра проблема пошуку єдиної концепції народної Правди, що замикатиме в собі інтереси більшості соціальних груп суспільства і стане містком єднання, підкреслюю, усіх життєвих народних ресурсів у боротьбі за виживання держави Україна.
Що ж може претендувати на роль 
об'єднання строкатого українського суспільства? Що стане альтернативою системі "тотальної демократії", яка, і це очевидно, штовхає суспільство в обійми влади, юрби, голослівного натовпу - анархії. А в "мас", "натовпу", до речі, свої, "особливі" погляди на державну політику, на особисте життя кожного із нас, що, як засвідчує історія революцій, згубно впливає на суспільство і суперечить здоровому глузду.
Україна котиться до диктатури. За законом Арістотеля, демократія (не найкраща форма правління) згодом перетворюється в охлократію - владу мас. “Масовізація влади” в країні розпочалася з подій 2004 р., що дало і тоді, і в наші дні виправдання акціям народного представництва по усіх кутках країни - протестам, майданам, масовкам. Охлократія часто ігнорує принципи цілого (загального) і ініціює рух глобальної децентралізації, дає початок розпаду системних зв'язків, що призводить до хаосу (анархіЇ) чи безвладдя. Перші ознаки згаданих процесів - це русинський рух на Закарпатті, кримсько-татарське питання, Сєвєро-Донецький процес, інші форми сеператизму, жорстке політичне протистояння. Анархія (хаос) втомлює усіх, тому суспільство тяжіє до сильної централізованої влади - диктату.
На сьогодні соціологічні дослідження підтверджують позитивну відповідь україн-ського суспільства на запити щодо "сильної руки". Так, за даними досліджень Фонду "Демократичні ініціативи" за 2006 р., 63 % українців не задоволені демократичними процесами в країні, а 21,5 % опитаних вважають, що за певних обставин в країні був би кращий авторитарний режим. Опитування тим же фондом тільки уже 2008 р. показали стрімке зростання прихильників "сильного лідера, який усе вирішить", - цифра зросла більш як в 2 рази і сягнула 58 %.
Очевидно, що впевнена масовізація влади, жорстке політичне протистояння, відцентровий рух в регіонах країни, зниження рівня життя українців, зростання соціального протесту є віддзеркаленням зрослих запитів суспільства на авторитарного лідера.
То яка ж Правда врятує українців чи то від голодної нужди, можливих крайніх радикальних проявів політичної волі, чи авторитарної сваволі? Що є український ідеал?
Будь-який народ сильний через самоствердження, через свободу. Свободою для пересічного нідерландця, наприклад, буде покурити у першій забігайлівці коноплі. Матінка Європа гарно почувається у розбудові держави загального добробуту під військовою парасолькою НАТО. А от свобода зімбабвійця полягає у достатній кількості питної води. Що буде, якщо у кожного із названих суб'єктів відібрати його власну свободу? Він перестане бути тим, ким він є. У нього бракне причини для самоствердження: спочатку як особистості, далі - як громади, регіону, народу або нації. Чи може котрась із політичних ідеологій сучасної України бути достатнім підґрунтям для продукування істинної свободи наших людей? А коли ні, то що може претендувати на Правду українського народу? Завдяки чому можливе самоствердження душі народної? На кого вона покладається і до кого слізно молиться?
Україна - православна слов'янська держава, спадкоємниця потужної православної держави - Київської Русі. Метою усякого народного пошуку у різні періди буття був і є лише пошук неодмінно свого, особистого Ідеалу і віра в нього як в єдино істинний. І ним завжди поставала наша релігія. Те ж православне християнство, стійка система цінностей, було і є духовною опорою наших людей у боротьбі з чужинцями за виживання. Те ж православ'я стало основою цементування суспільства Київської Русі, воно було в основі заклику Б. Хмельницького боронити землю і захищати Богом дані права у 1648 р. Це святі начала Триєдиного Бога, Землі, Слави, Батька і Матері кидали наших кращих людей в обійми смерті на Неві, під Жовтими Водами, на Куликовому Полі, під Берестечком чи Корсунь-Шевченківським. Тому ідел народу - Бог і наша православна церква.
Бог є любов, а прообразом Бога на землі є людина. І не віра у земний рай чи новий світовий порядок, який, по суті, є нодосяжним, а Людина, її моральний обов'язок, добрі діла, любов один до одного і до Бога - ось що береться за основу суспільного будівництва.
Не механіка матеріальних відносин, не "продуктивні сили", як це сказано у комуністичній доктрині, не інтегральний націоналізм як протилежна крайність, не заможна Європа і навіть не "тотальна демократія" як свобода від моралі і право сильного забезпечать нам сьогодні рух в майбутнє, а Людина в найкращих, найшляхетніших проявах своєї душі, розуму і волі стане організатором-державником. Не революціонер-мрійник, а натхненний вищими началами реаліст, що знає потреби життя і здатен до високих вольових напруг душі і тіла, нелицемірної любові. Вищий ідеал плекає у собі не демократія, не комуністичні програми і навіть не націоналізм, а наша християнська віра. І першим серед достойних націоналістів (з італ. natio - народ, той, хто любить свій народ) має бути не расист, шовініст чи антисеміт, а все ж таки православний християнин - совісна, чесна перед собою, людьми і Богом людина.
Хто винен в цій країні, що тобі так погано жити? Ні, не різні "ізми" і не понад 150 політичних партій, не поляки, не росіяни, не євреї, а відсутність у кожного із нас Людини. Винні ми, бо здали чужинцям свої святині, а значить втратили уявлення про добро і зло.
Від чого усі наші біди? Не важко простежити паралель із старозавітною історією про завоювання юдейського народу вавилонянами. Тоді пророк Єремія вказував, що вавилоняни послані на юдеїв Богом як покарання за гріхи царів, народу, за відступництво від віри. Він говорив їм, що єдиний спосіб позбутися лиха - покаяння і молитва до Бога. Ми відступили від віри і, як наслідок, отримали кризу душі, кризу ЛЮДИНИ в собі.
"Люби Господа Бога свого всім серцем своїм... і свого ближнього, як самого себе" - знаходимо у святого Луки. Та німими і глухими залишаються до заклику одного із апостолів християнської церкви головні по-літичні гравці України.
Не впізнає батько, коли прийде час, своїх рідних синів, які тут, на землі, отримвши від нього владу бути мудрими та чесними господарями, обрали популістські гасла, гроші, спекулятивні ідеї та з закликами "поділяй і владарюй!" крають народне серце, отруюють дороговкази батьків І. Златоуста, Я. Мудрого, В. Мономаха, М. Гоголя, Т. Шевченка жити у мирі, любити один одного і ненавидіти своє духовне рабство, підлість, заздрість, іншу моральну неміч, а не свою опозиціонерку сусідку-націоналістку, чи запеклого пенсіонера-комуніста, або зовсім нещасного демократа-космополіта, у якого, до речі, із сім'єю не склалося, чи свого колегу по роботі, бо в нього є автомобіль.  
Не любити ближнього, ненавидіти його, бути вовком один одному, втішаючись своєю соціальною, майновою, статусною чи ситуативною величчю, для нас стало прерогативою у житті. Бути хамелеоном, підлабузником, лицеміром у "своїй хаті скраю" стало нормою життя. І це не перебільшення.
Ми не задумуємось про завтрашній день, про зовсім близьку перспективу кінця нашого земного життя і про те, що все ж таки наша сьогоднішня пиха завтра перетвориться в ніщо, у земний прах, а душі доведеться відповідати. Ми забули золоті слова Христа Спасителя, передані євангелістом Матфієм: “Я ж бо потребував - і дали ви мені поїсти; прагнув - і ви дали пити мені; подорожував - і ви прийняли мене; був голий - і ви оділи мене; був хворий - і ви відвідали мене; в темниці був - і ви прийшли до мене". Тоді праведники скажуть йому у відповідь: “Господи! Коли ми бачили тебе потребуючим, і дали поїсти? Або спраглим, і дали попити?” І Цар скаже їм у відповідь: “Істинно кажу вам: так як ви зробили одному із цих братів Моїх менших, то зробили мені. " (Матф. 25: 35-37; 40).
Тільки наступом великого Хресного ходу добросовісного християнського Духу на пекло української матерії можливо здобути справжню свободу народу, а відтак утвердження його місця під сонцем з-поміж інших народів.
Тільки солідаризм між різними соціальними елементами - багатими і бідними, ро-сіянами і українцями, татарами і євреями, комуністами і демократами, Заходом і Сходом - буде твердою запорукою соціального будівництва України: заможної, по-справжньому демократичної, народовладної республіки. Але не зовнішні сили, на які покладаються збанкрутілі українські політичні іміджмейкери.
Лише осудженням в собі духовного раба, відчуттям морального обов'язку, покаянням і відродженням влади святинь - агіократії можливе утвердження України. Любов і злагода поміж братами повинні бути як у житті, так і у державному будівництві. І виключно через любов і злагоду ми рятуємо свої душі. Бо любов - це те єдине і основне, що лежить у серці релігії 46-мільйонного і в більшості християнського православного народу. Щастя наших людей і їх ідеал не там - за рогом будинку, у щойно відкритій безкоштовній юридичній клініці. Воно не в черговій супер-акції "Купи в нашому маркеті товарів на 2 тис. грн. і отримай в подарунок поліетиленовий пакетик" і, як не дивно, не у довгоочікуваному черговому транші від МВФ. Воно не зовні, не поза нами - воно в нас у серці, у нашій душі, у нашій вірі. Спинись, віддихайся від марної суєти життя і уважно прислухайся: щастя стукає в твоє серце що-хвилини.
В нас і тільки в нас самих наше щастя і наше горе.
Олександр БОТАРЬОВ, 
педагог-організатор ЗОШ № 4.

Comments are now closed for this entry