У середу, 26 березня, у Рівному поховали Сашка Білого (Олександра Музичка). Кілька тисяч громадян прийшли попрощатися із керівником “Правого сектора” на Західній Україні.
Як відомо, Сашка Білого вбили під час спец­операції із затримання в ніч проти 25 березня. Він отримав п’ять куль під час облави: дві від “Сокола” і три зі своєї зброї. Про це, ніби, свідчать результати медекспертизи. Міліція вже схиляється до версії, що Білий застрелився сам.
Після прощання у Рівненському драмтеатрі кількатисячна колона пройшла, супроводжуючи труну до церкви, з вигуками “Герої не вмирають!”. У версію, що Сашко Білий застрелився сам, випадково, під час затримання, його рівненські однопартійці не вірять і називають загибель свого лідера цілеспрямованим вбивством за згодою Арсена Авакова.


Поховали Олександра Музичка на центральному цвинтарі Рівного, поруч з трьома героями Небесної сотні, яких застрелили снайпери на столичному Майдані.
Думками про вбивство Білого ділиться його побратим, голова Київської міської організації УНА-УНСО Ігор Мазур (Тополя):
“Чим відрізняється “Сокіл” від “Беркута”?.. Сашко - Українець, на честь якого називали вулиці в Чечні, унсовець, який народився в засланні в родині упівців та з дитинства відчув, що таке “любов старшого брата”. В нього був важкий характер - прокурора він вдарив, бо той “заморожував” розслідування по вбивству жінки, він кричав на своїх, коли були на те причини, шукав гроші на боївки і чекав цієї революції. Коли в 1995 р. ми в Грозному сиділи з ним за чаєм у підвалі в мікрорайоні “Мінутка”, він кричав мені в лице: “Тополя, незалежність нам подарували, але за неї треба буде ще пролити кров!”. Він приїхав перший раз на Майдан 29 листопада - ходив, керував. А востаннє - минулої суботи, за годину перед з’їздом УНА-УНСО, він на нараді керівництва партії зі сльозами на очах кричав: “Почуйте мене! Для нас - це останній шанс! Ми або зараз, як команда, доб’ємося повного перезавантаження влади і створення силової структури, яку боятиметься і поважатиме влада, або ця “політична еліта” за свої “шкурні інтереси” зіллє Майдан...”
Своїми враженнями від похорону поділилася ведуча Громадського ТБ Настя Станко:
“...Кожен з тих, хто прийшов до Білого, був вартий окремого сюжету, окремої історії, а історії їхні можна було слухати безкінечно. Найяскравішими були ті - зі слідами від куль на головах і простреленими ногами - всі, що постраждали 18-20-го лютого, всі, котрі тягли своїх мертвих побратимів з Інститутської. Вони могли б бути героями, якби тоді снайпери цілилися в них ретельніше, але так сталося, що зараз вони живі і на похороні Білого, тому героями вже бути не можуть, лише бандитами...”

Comments are now closed for this entry