Історію вшанування пам’яті Тараса Григоровича Шевченка відображено в документах Державного архіву Рівненської області польського періоду її історії (1921-1939 рр.), коли ім’я поета було прапором у боротьбі українського народу за свою волю та незалежність. Нещодавно виявили кілька нових документів.
За Польщі не було жодного села, яке б у бодай скромний спосіб не святкувало шевченківські дні. Під час панахид церкви переповнював люд, а щира молитва була найдоступнішою подякою Кобзареві. У кожній українській оселі вшановували велич поета. Українські громадські і політичні організації використовували будь-яку нагоду згадати про нього і його твори. Польська влада навіть змушена була погодитися на проведення шевченківських заходів і назвати ім’ям поета одну з вулиць Рівного.


Щороку напередодні шевченківських днів Здолбунівське повітове староство як державний орган польської влади, котрий надавав дозволи на проведення різноманітних заходів, розглядало прохання українських громадських організацій про можливість проведення відповідних вечорів. Усі дозволи на ці заходи, разом з програмами, текстами доповідей, рефератів, віршів та п’єс, зберігаються у фондах Державного архіву Рівненської області.
Один з таких дозволів було надано Рівненській повітовій «Просвіті» на проведення у березні 1924 р. у м. Здолбунові концерту, присвяченого пам’яті Кобзаря. Відповідальним за організацію заходу був голова Здолбунівської філії «Просвіти» Дмитро Пекарський.
У церкві села Білашів Здолбунівського повіту 10 березня 1938 р. з ініціативи членів «Просвітянської хати» відбулася служба Божа, яка тривала з 11.30 до 12 години. Перед службою священик Микола Цибульський розповів про Т. Шевченка. Потім відправив панахиду за душу померлого. Всього на службу зібралося 150-200 чоловік, переважно члени «Просвітянської хати» і ті, хто їх підтримував. Потім усі рушили до «Просвітянської хати», де скарбник Роман Дорош зачитав реферат на тему «Т. Г. Шевченко». Біля «Просвітянської хати» було вивішено два прапори - польський і український, їх зняли зразу після святкування.
Збереглися документи й про вшанування в 1938 році пам’яті поета у Здолбунові та Здовбиці. Філія «Союзу Українок» Здолбунова провела в місті дитячу академію на честь Т. Г. Шевченка. Діти читали вірші, зіграли п’єсу «Тарас-пастушок», прослухали виступ «Живий образ Кобзаря і діти» та співали пісні на Шевченкові слова.
20 березня 1938 р. у с. Здовбиця вшанували пам’ять Т. Г. Шевченка також урочистою академією.
Програми проведення цих заходів були типовими і включали читання реферату про життя та творчість поета, концертне відділення та декламування віршів Кобзаря.
«У ті роки, - писав у статті «На часі», розміщеній в газеті «Волинь» 1 лютого 1942 р. Василь Штуль, - традиційними академіями, концертами, тематичними вечорами українське громадянство віддавало пошану Великому Кобзарю. Але ж вони були далекі від тих, що їх кожний українець бажав собі. Польська дійсність дозволяла їм говорити про поета, в рябцях, що відповідали тодішньому положенню, а в багатьох випадках взагалі не дозволялося».
Вшанувати пам’ять великого українця в ті часи, як вже зазначалося, можливо було лише з дозволу офіційної польської влади. Будь-які несанкціоновані дії каралися. У фонді прокуратури Рівненського окружного суду нам вдалося віднайти деякі справи, що підтверджують цей факт.
Серед них є і справа про розслідування подій, що відбулися у с. Будераж Здолбунівського повіту. Там в ніч з 10 на 11 березня 1939 р. невідомий підкинув під будинок православного священика Олександра Войни лист з вимогою відправити службу з нагоди річниці смерті Т. Г. Шевченка. У листі зазначено: «Шановний пан Отче! Ми прихожане села нашого просимо Вас одправити в суботу 11 березня 39 р. панахиду за упокой душі Тараса Шевченка. Ми близькі йому тілом і душею, хочемо вшанувати Його пам’ять, яко борца і поета українського народу. Так каже наше нам горде почуття. Просим Вас панахиду одправити, коли б навіть ці почуття були для Вас чужі й далекі, бо в противному разі стягнете на себе гнів цілого села, що в «будучому» Вам пошкодить. По других селах за Тараса одправляють, як того треба і в нас Треба позвонити, щоб люди зійшлися. З поваженієм. Село.».
Попри проведення графологічної експертизи почерків трьох підозрюваних, аноніма встановити не вдалося. Як можна передбачити, в Будеражі того року через пильний нагляд поліції ніяких заходів до роковин Шевченка проведено не було.
Та, як свідчить і цей лист, у більшості сіл Здолбунівського повіту люди, як могли, віддавали шану великому українському поетові.
Людмила ЛЕОНОВА,
начальник відділу Державного
архіву Рівненської області.

Comments are now closed for this entry