Нещодавно, маючи кілька вихідних, вирішив провести їх на київському Майдані. Ця поїздка була для мене далеко не першою, але враження, отримані від неї, важко передати словами.

З самого ранку заходжу до Українського дому, щоб записатися у Волинську сотню самооборони. Сказали, щоб зачекав декілька годин, бо головний - на виїзді. Чекаю. Неподалік досить літній чоловік робить двоповерхові нари. Оскільки я теж “дружу” з деревом, то вирішив йому допомогти. Працюємо, розговорилися. Каже, що ввечері мають під’їхати 50 чоловік, а всім місця не вистачає. Тому й потрібно розселяти люд у два поверхи. Я запитав, чим він займається в житті. Виявилося, що переді мною - із дрилем в руках і шурупом в зубах (майстри зрозуміють) - професор Львівського університету ім. Франка…


За декілька хвилин йому зателефонували і повідомили, що зараз мають привезти піддони, потрібно вийти на вулицю і їх розвантажити. Виходимо. Поблизу стоїть компанія із 4 хлопців. З дубинками, у латах. За три хвилини їхньої розмови я зрозумів, що це - програмісти, айтішники. Маю близького родича такої ж професії, а тому їхню говірку добре знаю. І приблизну зарплату теж знаю. Від 1 тис. доларів… “Та ти, малий, той сервер ледь за 2 години “зробив”, - жартівливо говорить один до іншого, поправляючи шолом…
Неподалік від цих хлопців стоїть колона автомобілів, які беруть участь в “Автомайдані”. Серед них є досить скромні моделі, а є й такі, що коштують десятки, а то й сотні тисяч доларів. Чимало машин із побитими фарами та вікнами, які нашвидкоруч заліплені скотчем. Подумалось, це ж як треба вірити в те, що робиш, щоб не боятися підставляти під удари такі автівки. Лише згодом до мене дійшло, що окрім машин, їх власники підставляють під палиці і свої голови…
Повертаємося до Українського дому. Підхожу туди, де стоїть піаніно. Сидить хлопчина в балаклаві, років 25, і без нот грає Шопена. Гарантію даю, що освіта в нього – консерваторія. Дограв. Встав, взяв свою поліняку, яка була сперта на піаніно, і пішов собі. Тут же підходить інший хлопець. Спирає на піаніно свою дубинку, сідає і починає грати не гірше за свого попередника…
Захожу в бібліотеку. Переді мною в черзі молодий чоловік в касці та обладунках. Просить “KyivPost”. Йому відповідають, що лишився всього один примірник, і той англомовний. Хлопець, посміхнувшись: “Та не проблема, давайте”…
Сотня художників теж є в Народному домі. Там унікальні творіння, унікальні картини, фотовиставки…
Зайшов до медиків. Професійний хірургічний стіл, лампа. Люди, які звідти виходили, кажуть, що там ідеальна система медицини. Безкоштовної, як і прописано в Конституції…
Цими днями я подивився на Майдан ще по-іншому. Я вражений. Там – цвіт нації. Там ті, хто давно вийшов за рамки системи, яка діє в нашій країні. Там ті, хто хоче змінити цю систему, бо вона їх давить і не дає розвиватися. Придушити цих людей силою - це влаштувати Катинь. Причому там люди з усієї України, а не лише із Заходу. Тепер я точно зрозумів, що Україна поділена зовсім не на тих, хто хоче іти на Схід чи на Захід. Україна поділена на тих, хто хоче кудись іти, і на тих, хто нічого не хоче…
Юрій ПШЕНИЧНИЙ.

Comments are now closed for this entry