Як відомо, Росія періодично забороняє діяльність усіляких громадських організацій, фінансованих з-за кордону, в першу чергу американських. Яка ж мета діяльності цих організацій? Встановлення демократичного ладу, як вони самі декларують. Виникає питання, що для людини важливіше: поїсти чи мати можливість безперешкодно кричати, що вона голодна? І які пріоритети ставлять перед собою такого роду організації?


Аналізуючи вигоди від фінансування порожніх балачок, напрошується висновок, що будівництво фабрики чи заводу та створення нових робочих місць швидше стало б демонстрацією реальної підтримки не на словах, а на ділі. (Нагодуйте людей!). На жаль, ми не відчуваємо збільшення обсягу прямих капітальних інвестицій в українську економіку. Натомість, зростає кількість громадських організацій, фінансованих з-за кордону.
Можливість експорту продукції власного виробництва створює робочі місця в кожній окремій країні-експортерові, одночасно відбираючи ці робочі місця у країни-імпортера. На жаль, Україна не є експортно орієнтованою державою і продовжує споживати плоди чужої праці, імпортуючи більше, ніж експортуючи.
Нинішня система освіти в Україні відповідає лозунгу В. І. Леніна: «Вчитись, вчитись і ще раз вчитись». Але, коли після багатьох років навчання освічена людина не може знайти роботи за професією, вона задається питанням: «А для чого ж держава надає стільки можливостей для навчання, при цьому не створюючи попиту на кваліфіковану робочу силу на ринку праці і одночасно стимулюючи народжуваність?»
Ми народжуємо рабів, чи влада просто не вміє рахувати та не може збалансувати державний бюджет? Хто ж заплатить за прорахунки влади?
Інна МАЗУРЕЦЬ.

Comments are now closed for this entry