Реформа місцевого самоврядування в Україні рухається у зворотному напрямку. Багаторічні зусилля чиновників всіх рівнів залишили місцеві парламенти не тільки без грошей та впливу, а й без права висловлювати позицію громади. Бути депутатом - все одно, що в стійлі чекати на чергову порцію сіна, яку кине господар. От тільки іноді воли ще ревуть і буцкають, коли ясла порожніють.
Що розуміється під місцевим самоврядуванням за світовими стандартами? Місцева громада має право обирати представників, які керуватимуть процесами на території міста, селища чи району. В тому числі як розділяти зібрані податки, на що спрямовувати гроші першочергово. Для цього існують місцеві ради та виконавчі комітети. Різні рівні місцевого самоврядування узгоджують між собою обов’язки та розподіл коштів. Це в ідеалі. Тільки в угандійській Україні все зовсім не так. Місцеве самоврядування затисли в стінку, ще толком не розвинувши.


Почнемо з того, що де-факто почуватися незалежною могла лише громада міст, сіл та селищ. Адже вони мають свої ради та виконавчі комітети. А ключові перевалочні пункти для розподілу коштів – райони та області, вже давно централізовано контролюються державними адміністраціями. А їх, ясна річ, призначають «зверху». У них більшість повноважень – будівництво, освіта, медицина, комуналка, бюджет. Не дружиш з адміністраціями – на субвенції не чекай. Це перший цвях в кришку домовини місцевого самоврядування.
Другий цвях – податки. Вони майже в повному обсязі передаються щаблями «нагору». Навіть з найменшого села. А вже там – президент та прем’єр вирішують кому скільки вділити. За дивним збігом обставин східним регіонам, які “годують” всю країну, останнім часом перепадає найбільше субвенцій.
Цвях третій – казначейство. Навіть коли місцева громада зібрала власні кошти, то отримати вона їх не може. Наприклад, перевиконали план по місцевому податку, продали землю, виграли грант від Євросоюзу… Всі кошти в обов’язковому порядку мають пройти через держказначейство. А ним два останніх роки уряд керує в ручному режимі. От і “зависають” на рахунках десятки мільйонів коштів місцевих бюджетів. Дороги і школи не ремонтуються в місті? Ну, буває. Кому ж ти там “нагорі” це поясниш.
Цвях четвертий – крик душі. Що можна забрати в босого голодранця? Нічого? Е, ні! Йому можна заборонити просити про допомогу. Тим паче, коли бідняк в тих зверненнях чітко тикає пальцем в людей, в яких тикати не можна. Чого варте глобальне оскарження прокуратурою рішень про звернення до президента, уряду та парламенту. Днями прокуратура Рівненщини з вказівки Києва подала до Рівненського окружного адміністративного суду 25 позовів про визнання протиправними та скасування 27 рішень органів місцевого самоврядування з питань ініціювання дострокового припинення повноважень Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, а також використання символіки іноземних держав (прапора Європи) поряд з адміністративними будівлями. Навіщо? Коли ці звернення мають лише рекомендативний або прохальний характер. Хіба в нашій державі вже заборонено писати президенту колективно? Чи депутати не люди? Це при тому, що такого плану звернення місцеві ради ухвалюють вже років з 20. За цей час з сотень звернень не оскаржено жодного. Чому ж зараз така активність прокуратури? Відповідь першою дала суддя по одній справі. Виявляється, суддя окружного Адміністративного суду Рівного Тетяна Кравчук вважає, що звернення депутатів потрібно було зробити не як рішення міської ради. “Я нічого не маю проти змісту звернення. Але його потрібно було зробити від депутатів і зачитати на сесії,” - зауважила під час судового засідання суддя.
«Ты как челобитную царю подаешь, холоп?» - знайома фраза з фільму «Іван Васильович змінює професію».
До такої ситуації країну вели не тільки теперішні владці, постарались свого часу й опозиціонери, адже за п’ять років при владі більше повноважень місцевому самоврядуванню ніхто не надав. Серед політиків зараз немає невинних. Біда тільки в тому, що ніхто не хоче визнати провину та відпустити штурвал тонучого корабля під назвою «Україна». Дайте штурвал людям, можливо в них буде ще шанс врятувати власний дім!
Помилявся колишній голова Рівненської обласної ради Олександр Данильчук, коли казав: «Обласна рада може все!» Місцеве самоврядування зараз нічого не може, воно майже поховане. Кришка домовини прибита, залишилось лише кинути пару лопат землі...
Юрій ДЮГ.

Comments are now closed for this entry