Мабуть, у кожного на запитання: “Що таке храм?” своя відповідь. Для одних церква – то насамперед пам’ятка історії, архітектури, для інших - тихе пристанище збуреної життєвими негараздами душі. Науковці вбачають у ній безцінну спадщину минулих століть, а уфологи стверджують, що це - модель Всесвіту або, як мінімум, інопланетних космічних кораблів, які відвідували Землю на зорі цивілізації. Але всі, без винятку, визнають: у храмі починаєш замислюватися над сенсом життя і знаходити його там, де й не сподівався.


Саме храм став поворотним пунктом у біографії здолбунівчанина Ігоря Петровича Кикічева, колишнього художника-оформлювача, який працював на цій посаді на підприємствах Рівного та Дубно. У зрілому віці він почав серйозно займатися мініатюрною мозаїкою, тобто, складати зі скла та різних камінців сюжети картин релігійної тематики. Ця ідея зародилася несподівано. Якось Ігор Петрович завітав до Києво-Печерської лаври. Там познайомився із монахами, які мали хист до малярства. Зав’язалася з ними творча дружба. А наш земляк вже тоді і пензлем володів неабияк. І татуюванням серйозно займався. Свого часу в Ярославлі Російської Федерації навіть організував студію цього своєрідного мистецтва. Але скоро творчий запал зник. І чоловіка потягнуло до храмів. Нове і незвідане відкрилося перед художником. А Київська лавра переламала його свідомість. Сам не знає чому і чим. Можливо, було у цьому якесь знамення, як люди кажуть “знак”, бо відтоді митець став видавати на гора все нові і нові картини релігійного спрямування. Його роботи, а це в основному копії знаменитих картин Леонардо да Вінчі, Іллі Рєпіна, Тараса Шевченка подорожують Португалією, Німеччиною, Польщею. Творить їх Ігор Кикічев з натури, за фотографіями та малюнками.
Новий дар відкрився, як друге дихання. І ось уже вісім років постійно спонукає до творчості. Багатогранна копітка праця стала щоденною духовною потребою. Його картини з’являються на світ по-різному - деколи за три дні, а деколи за два роки. Майже стільки знадобилося художнику, щоб створити копію картини Леонардо да Вінчі “Таємна вечеря”.
Сильно переймається Ігор Петрович, коли його захоплення стає бізнесом. Але ніде правди діти – гроші ой як потрібні. Адже картини – це витвори з камінчиків і скла, бісеру. Для їх створення потрібно придбати своєрідний будівельний матеріал - картон, рамки, камінці, скло. Все це митець купує за свої гроші. Однак, він ні на що не нарікає. Коли спитав художника, що змінилося в його житті відколи створює картини, він замислився і сказав: “Я змінився. Став добрішим”.
Деякі шанувальники таланту майстра, потоваришувавши з ним, стали помічниками в збуті картин. Окремі “підкидають” нові ідеї, спонукають до творчої праці.
За порівняно недовгий час в колекції художника з’явилося багато оригінальних творінь. В роботах пана Ігоря вони набули розмаїтих форм, храми на них світяться золотом бань і нагадують кожному з нас про вічні й нетлінні цінності людського життя. Рано чи пізно вони повертаються до нас через пісню, молитву, даруючи нам друге “народження”. Хіба міг знати Ігор Петрович, що храми, при яких працював, згодом стануть для нього лінією життя.
Може, це спадковість? У його сім’ї був майстровитий батько, який мозаїкою обкладав будинки, кінотеатри. І це не дивина в роботящій родині. Але щоб раптом “найшло” таке? Це вперше. Хоча, є у Ігоря Кикічева син. Цікавлюся, чи, бува, у нього не проявився батьківський хист? А Ігор Петрович хитрувато всміхається: “Встиг. Навчається у Дубно образотворчому мистецтву”.
А ще признався І. Кикічев, його роботи несуть позитивну енергію. Хто хоч раз побував на побаченні з картинами художника, в того неодмінно піднімається настрій, відлягає від душі погане. Ще дужче гоїть придбана вами картина.
Євген Шилан.
На фото:
майстер мініатюрної мозаїки Ігор Кикічев;
роботи “Осінь”, “ Олень під явором”, “Кримський етюд”.
Фото автора.

Comments are now closed for this entry