В одному із сіл нашого району домашньою
твариною стала дика свиня

 

 

На подвір’ї жителя Нової Мощаниці Юрія Артюхова різної живності вистачає, адже, як і більшість з господарів цього села, він утримує корову, свиней, має навіть власну невеличку копанку, в якій уже повиростали кількакілограмові коропи, є ще пес, кішка... Проте наявністю цих тварин в господарствах українських селян, мабуть, мало кого здивуєш. А от той факт, що взимку обійстя п. Юрія поповнилося дикою свинею - викликає зацікавленість.
«Минулої зими, - веде мову Юрій Артюхов, - мені зателефонували друзі з нашого села та повідомили, що неподалік болота вони випадково натрапили на кількох маленьких диких поросят, які полишили своє “гніздо” та борсаються в снігу. Щоб дізнатися як діяти, ми одразу зв’язалися зі знайомими єгерями, які сказали нам, що самка може і не повернутися до поросят, і вони, таким чином, приречені на загибель. Тому ми, не вагаючись, прийняли рішення забрати маленьких диких свинок до себе. Але одразу постало питання, а хто ж їх доглядатиме? Ну й виявилося, що, окрім мене, бажаючих не знайшлося. Так мій дім поповнився декількома маленькими дикими веприками», - зазначив пан Юрій.


Слова про те, що свинками поповнився саме дім господаря, - не описка чи неточність. Адже п. Юрій взяв поросят якраз до своєї оселі. «Це були досить складні часи, причому, не лише в житті маленьких тварин, а й в моєму, - продовжує розмову Юрій Артюхов. - Маленькі дикі поросята їдять за один раз не надто багато, але просять своїм тонким голосом молока щопівгодини! Годував я їх із соски. Щоночі спав не більше двох-трьох годин. Виявляється, дикі свині окремі хвороби переносять важче, ніж їхні свійські родичі. Тому до зрілого віку дожило лише двоє поросят: самець Тайсон, якого забрав мій товариш, та свинка Дзіґа, яка стала нашою улюбленицею, - додає п. Юрій та продовжує, - Я відкрив для себе той факт, що дикі свині - надзвичайно розумні тварини! Дзіґа - улюблениця всього села. Вона знайшла собі друга - мого собаку Тимка. Коли я їду до Здолбунова, Тимко інколи певний час біжить за автомобілем. А за ним по всьому селу чимчикує Дзіґа! Не раз доводилося повертатися і зачиняти обох. Коли ж я певний час десь затримуюсь, то по приїзді Дзіґа підходить до мене і тягне за одяг, мовляв, де ж ти був так довго!»
До харчу свинка невибаглива. Колись господар варив їй стільки ж їжі, як і домашнім поросятам, але вона з’їдала зовсім мало. Для Дзіґи достатньо на день декількох жмень товчі, ще вона любить багато пити. І, звичайно, не проти поласувати чимось особливим: печивом чи й цукерками, якими інколи її пригощають гості. Щоправда, колись Дзіґа могла вільно гуляти подвір’ям Артюхових, зараз же п. Юрій зробив для неї вольєр, оскільки тварина риє землю по всьому двору. На моє запитання, чи не планує п. Юрій з часом зробити із Дзіґою те, що господарі роблять зі своїми домашніми свинями, він мало не образився, адже Дзіга стала справжнім другом для сім’ї Артюхових. Нещодавно чоловіку пропонували за розумну кабаниху чималу суму, проте він відмовився її продавати, ос­кільки, як зазначає п. Юрій, любов за гроші не купиш.
Сергій КОНДРАЧУК.
Фото автора.

Comments are now closed for this entry