живуть мешканці одного із найбільших сіл Рівненської області, 
яке іменується Здовбицею

А що це так, то досить пройтися вулицями цього населеного пункту, який розташований за 3 км від районного центру і залізничної станції Здолбунів. Так, це с. Здовбиця. Мешкає тут понад п’ять тисяч чоловік. Для потреб місцевих людей функціонують середня школа, дитячий садок, будинок культури, лікарська амбулаторія, аптека, торговельні та інші заклади. Село газифіковане, має хороше транспортне сполучення з районним та обласним центрами.
На перший погляд, життя у цьому великому селі жваве, вирізняється позитивними змінами. Значною мірою завдячує воно цим й ефективній роботі місцевої сільської ради. З 2002 року її очолює Юрій Боярчук - авторитетна і шанована людина на селі. Він прагне зробити все можливе, аби забезпечити самодостатність громади. Основа її закладається під час формування бюджету та створення чіткої системи збору місцевих податків. Протягом останніх років план надходжень до сільської скарбниці сільрада перевиконує, а відтак має змогу спрямувати додаткові ресурси для належного утримання і розвитку підпорядкованих самоврядній організації установ, удосконалення соціальної інфраструктури, вирішення інших проблем. Особливо плідним виявився 2007 рік. Саме тоді було газифіковано дитячий садок та проведено у ньому капітальний ремонт, відкрито там нову групу, придбано автомобіль та стоматологічне обладнання для лікарської амбулаторії, змонтовано автономну систему опалення в медичному закладі, газифіковано і полагоджено сільський будинок культури. Звичайно, здійснювався певний обсяг робіт щодо розвитку села і в наступні роки. Правда, дав тріщину нинішній, так званий кризовий рік. Але не можна сказати, що сільрада розписалася у своєму безсиллі. Є тут немало своїх плюсів. І все – таки громада хоче бачити рідне село хоч не Варшавою, не Парижем, однак ошатнішим, і почуватися в ньому не гірше, як за кордоном.
Про сільські біди і написали жителі Здовбиці А. Лук‘янчук, М. Солтис, В. Шолудько, В. Новачук, Є. Продоус, Б. Назарчук, Р. Приступа, О. Сукульський до редакції районної газети “Нове життя” в колективному листі, в якому вони резонно порушують питання про стан внутрішніх доріг, освітлення вулиць. Турбує їх доля піщаного кар’єру, благоустрій так званих Микитових ровів, де в 1944 році відбувся жорстокий бій здовбицької теренової сотні УПА з військами НКВС. Прагнуть здовбичани, аби врешті- решт було відкрито рейсовий маршрут по вулицях Першій та Другій до Лісової, оскільки тут проживає 2580 мешканців, з яких половина пенсіонери. І щоб дістатись їм в кінець села до маршрутки, то слід подолати 7 км.
Лист жителів села було перевірено на місці. Справді тут дороги нікудишні. А в негоду – тим більше. Та й вуличне освітлення бажає бути кращим.
Під час розгляду колективної скарги мешканців села довелося поспілкуватися з сільським головою Юрієм Боярчуком, який дав вичерпну відповідь на більшість питань, які порушує не один рік громада. Тепер по суті. Всі центральні дороги, по яких курсують маршрутні авто, та обладнано зупинки, рахуються на балансі філії “ Здолбунівського автодору”, яка недостатньо займається ремонтом дорожнього покриття. Щодо вуличного освітлення, то згідно із планом соціально-економічного розвитку села на сесії сільської ради було прийнято рішення про те, щоб в першу чергу освітити центральні вулиці села, а саме: Шосову ( від магазину “Берізка” і до кінця вулиці), Третю, Четверту, Мізоцьку з метою створення безпеки руху пішоходів, велосипедистів. Вулиці Шкільна та Івана Богуна освітлені за кошти жителів. 
Сільська рада не заперечує щодо відкриття рейсових маршрутів по вул. Першій, Лісовій та Другій. З цього питання сільський голова та депутатський актив неодноразова зверталися в райдержадміністрацію, але позитивного рішення не отримали. Крім того, перевізники відмовляються обслуговувати цей маршрут, навіть і ті, хто проживає на цих вулицях.
Як бачимо, всі проблеми людної Здовбиці сьогодні вирішити неможливо. І це простежується в багатьох селах України. Все впирається в кошти, яких не вистачає, а під час економічної кризи їх немає й поготів.
Скільки правильних слів сказано, та ще й досі говориться про проблеми села, скільки полум’яних промов прозвучало з високих трибун на захист людей села, але, на жаль, щось дуже повільно ті всі слова втілюються в конкретні справи.
Попри красиві слова й гасла влада там, у Києві, здебільшого переконана, що має незаперечне право приймати рішення, не вельми озираючись на народ. Його думка, навіть любов потрібна лише раз на кілька років – тоді, коли його називають непривабливим словом “електорат”. Зазвичай наші громадяни ставляться до того поблажливо. Але інколи й у них уривається терпець, як урвався він у здовбичан.
Євген Шилан.


Comments are now closed for this entry