Гімназисти та їх наставники (1918 р.).

 

Знайомство з історією нашого рідного міста це завжди маленьке відкриття. Відкриття минулого, що невидимими нитями тягнеться у сьогодення, і , безперечно, єднає всіх нас у величезну сім’ю. Охопити всі роки, десятиліття далекого минулого - справа, звичайно, непроста.
Дозволю собі привідкрити одну з батьох сторінок історії міста. І допоможуть мені у цьому спогади, світлини, документи корінних здолбунівчан. У розповіді йтиметься про один з найстаріших навчальних закладів району і області - загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 5, яка 15 вересня відзначатиме 130-річчя з дня її заснування.

 

16 серпня (за старим стилем) 1882 року було урочисто відкрито перше в Здолбунові двокласне початкове училище (зараз - будівля ЗОШ № 5).
До 1910 року на фасаді будинку знаходився триметровий щит, на чорному тлі якого срібною фарбою було написано: “Здолбунівське двохкласне початкове училище міністерства освіти, засноване у 1882 році”.
В училищі було чотири групи підготовчих і два класи основних, звідси і його назва. Діти починали навчання у вісім років. У підготовчих групах чотири роки учні проходили програму сучасної початкової школи, а у першому і другому класах вивчали математику, історію, географію, мови (як зараз у 5-8 класах).


У 1905 році звели новий типовий будинок училища на 500 учнів і будівлю гуртожитку (пансіон) для приїжджих учнів (зараз там житловий будинок). Класи швидко заповнювалися учнями, як міськими, гак і приїжджими. Заняття проводились у дві зміни. Сформувався і чисельний склад викладачів, 25% з яких мали вищу освіту.
У 1910 році двокласне училище перейменували у Здолбунівське міське залізничне училище з підвищеною програмою навчання і належало воно тепер відомству Південно-Західної залізниці, тобто було на її утриманні. За навчання платили по 80 копійок у місяць, оскільки це була державна установа. У 1910 році учні їздили на екскурсії у Фінляндію, Петербург, а у 1911 році - на Кавказ. Фінансувала поїздки залізниця.
1911 року під час літніх канкул в училищі було організовано роту потішних, яка складалась з 80 учнів старших класів. Викладав військову справу заступник начальника кондукторських бригад прапорщик Чернов. Добре вимуштрувана рота їздила на огляд у Козятин. Огляд приймав уповноважений царя полковник Назимов, а від залізниці - Немешаєв. З цього ж часу в училищі регулярно проводили гімнастичні вправи за програмою Київського спортивного товариства “Сокіл”. Крім цього, училище мало свої учнівський хор, струнний оркестр, ставили й п’єси Д. І. Фонвізіна, О. М. Островського.
Здолбунівське училище випускало грамотних молодих людей, які користувались великим авторитетом на Волині. Завідуючим закладом у ті роки був В. А. Ільяшев, колишній ліцеїст, викладач з вищою освітою. Вищу освіту мали також вчителі Лукашевич, Іванов, Залеський, інші викладачі закінчили вчительські семінарії.
Наприкінці 1914 року через станцію Здолбунів проїжджав цар Микола, він прямував до Перемишля (йшла Перша світова війна). Кращих вихованців училища педагоги повели на зустріч із царем. На вокзалі діти з кошичків кидали імператору під ноги квіти. Серед кращих учнів була і Юлія Ніколайчук, яка багато років прожила у нашому місті по вулиці Зеленій, 35. Юлію Євдокимівну провідували вчителі Г. О. Кендись, С. О. Глинських і Н. Р. Адєєва, а вона ділилась своїми спогадами про навчання в училищі, подарувала цінні фотографії.
У жовтні 1917 року Рівненську гімназію № 3 перевели у Здолбунів, таким чином міське залізничне училище було перейменоване у класичну гімназію зі строком навчання 8 років. Гімназію розмістили у новому приміщенні, а училище перенесли у старий будинок (зараз «мала» школа № 5). Плата за навчання була високою - 120 карбованців (для порівняння: машиніст у той час отримував за місяць 35 карбованців зарплатні).
У гімназії обов’язковим було вивчення трьох іноземних мов: німецької - з третього класу, французької - з четвертого, латинської - з п’ятого.
В кінці навчального року складали екзамени з усіх предметів. Класи були нечисельними. Так, у сьомому класі було 16 дітей, у восьмому - 9 учнів. Очолював гімназію Тимофій Осипович Косоногов. Сергій Гельбертович Лобачевський викладав російську мову і літературу, Олександр Кисляченко - математику, отець Федір - Закон Божий, пані Ховнер була класною дамою, в її обов’язки входило наглядати за поведінкою учнів у гімназії, їх підготовкою до уроків, навчальних предметів вона не викладала.
У 1921 році, коли територія Західної України відійшла до Польщі, гімназія і училище були ліквідовані. Вчителів звільнили з роботи. Гімназія стала польською - ім. Адама Міцкевича, а чотирикласне училище - семирічною школою. Навчання проводилось польською мовою, українську вивчали як окремий предмет. Класи були переповнені. За однією партою сиділо по два -три учні. Щонеділі вчитель Закону Божого водив українських дітей до церкви, а католиків - до костьолу. Якщо учень через неповажну причину пропускав недільне богослужіння, то отримував зауваження і оцінку “два”. Гімназія і семирічна школа діяли до початку Другої світової війни.
Новий період в історії школи розпочався в травні 1944 року. Затихли канонади зеніток, німецькі літаки перестали бомбардувати місто - фронт покотився на Захід. Разом із мирною відбудовою до ладу ставала і школа. З травня 1944 року розпочинається підготовка до 1944-1945 навчального року. Директором було призначено військового Г. М. Кіквадзе (працював з травня по жовтень 1944 року). Школу було підпорядковано Ковельській залізниці, з 1 вересня 1944 року по 30 серпня 1953 року вона мала номер п’ять. “Навчання було проводити важко, - згадували вчителі перших повоєнних років Г. П. Іванюк і А. Ф. Педченко. - Вікна були забиті дошками, підручників і зошитів було мало, діти вчилися писати на маленьких клаптиках паперу. Холод виганяв з класів учнів і вчителів збирати дрова”.
Подією, яка на все життя запам’яталася тодішнім учням першого класу, стало святкування Нового, 1945-го, року. Жителька нашого міста пані Гурта згадувала: “Дружина директора - Анатолія Петровича Шестопала (очолював школу з жовтня 1944 р. по листопад 1958 р.) Олена Кузьмівна роздала нам на клаптиках паперу цукерки подушечки, ласощі, про які ми і не мріяли у повоєнні роки”.
З часом міцніла країна, а разом з нею й освіта. 1 вересня 1953 року школі станції Здолбуново Ковельської залізниці було присвоєно номер 35. З жовтня 1960 року - середня школа № 5 міста Здолбунова під юрисдикцією Міністества освіти УРСР, а з 1991 року - Міносвіти України.
Йшли роки. Школа набула престижного іміджу. Друга половина 60-х - час діяльності колоритних вчителів Л. С. Старосельської, М. М. Шелкової, І. Ю. Фуртаса, О. М. Оглобліної, О. В. Кулеші, К. В. Мартинека, В. В. Плахотнюк (очолювала школу з 1970 по травень 1972 року).
Школярі активно займалися в гуртках, брали участь у спортивних і культурних заходах. У 1960 році учні на шкільній вантажній машині здійснили поїздку до Бреста. На зимових канікулах 1964 року відбулася поїздка до Ленінграда одинадцятикласників, котрі самі заробили гроші на екскурсію під час виступів шкільного ансамблю пісні під керівництвом Б. П. Доліна. Учасники ансамблю виступали в клубах Здовбиці, Квасилова, Новоздолбунова, у новому будинку культури. Популярною була інсценізація учнівської п’єси “Микола із нашої школи”, підготовлена під керівництвом вчителів
О. В. Кулеші та К. В. Мартинека.
Із вдячністю згадуємо прекрасних шефів школи - робітників, інженерно-технічний персонал локомотивного депо. Одного разу серед буднів прийшло у школу свято - шефи подарували дітям духові музичні інструменти. Досвідчені музичні керівники Дульський і Б. П. Долін організували шкільний духовий оркестр, який брав участь в огляді музичних колективів у місті Львів.
Традиційно високі знання давали учням викладачі кафедри математики. Ветерани кафедри - Є. Є. Лук’янчук, З. Й. Федорук, К. А. Гавенко, Л. П. Качан.
Кафедра вчителів української мови - це освітяни, які все життя пропрацювали в школі № 5, виховуючи в учнях любов до рідної мови. Ветерани - Л. Г. Лучинець, І. Ю. Фуртас, М. С. Мелещук, Н. Р. Адєєва, Г. Є. Соколовська.
“Вчитель-легенда” - Г. О. Кендись виховав цілі покоління любителів спорту. Аж до сутінків гримав м’яч у спортзалі - учні гуртка з баскетболу вдосконалювали свою майстерність під керівництвом наставника. Георгій Олександрович не просто любить спорт, він ним живе - щоденний крос, вправи, здоровий спосіб життя. Це приклад для наслідування, ідеал, на який треба рівнятися.
Сіяли вічне і розумне у серцях першокласників вчителі кафедри початкових класів - Л. Н. Прохорова, Л. О. Криницька, Г. В. Шевчук, Д. І. Мосійчук та інші.
Понад 30 років віддала школі О. В. Кулеша - прекрасний вчитель, вихователь. Її дорослі випускники, самі вже мами і бабусі, досі приходять за порадами до свого класного керівника.
З вдячністю згадують випускники своїх вчителів: М. С. Донського, В. С. Хабету, К. М. Грогуль, Н. С. Бричук, С. О. Мельника (очолював школу), О. А. Романську (була директором), Г. Т. Турчин (вчитель англійської мови, впродовж дев’яти років очолювала школу).
Рідною на все життя стала наша школа для вчителів О. П. Підгайської, С. О. Глинських, А. М. Місікової, Г. О. Кендися, Н. С. Бричук, Л. В. Комар, А. М. Цимбалюк, К. О. Комар, бібліотекаря Л. К. Мельничук, які свого часу закінчили ЗОШ № 5, а нині успішно в ній працюють.
Особливі слова подяки від усього колективу хочеться передати попередньому директору школи, а нині заступнику голови райдержадміністрації О. В. Федоруку. Це завдяки йому працівники й учні давно забули, що таке холод в приміщенні школи - було проведено індивідуальне опалення.
Приємно всіх вражає велике шкільне подвір’я, гарно викладене плиткою. Довкруж закладу ростуть стрункі берізки, плакучі верби, від ранньої весни до пізньої осені буяють цвітом квітники.
Вже два роки очолює колектив школи Ж. М. Рудик. За цей невеликий проміжок часу школа також відчутно змінилась. Залучено чимало спонсорських коштів, за які зроблено ремонт кабінету фізики, обладнано фойє школи, переобладнано котельню,поставлено четверо нових дверей в приміщенні, придбано мультимедіа проектор, ноутбук, факс, два принтери, зроблено ремонт в їдальні.
За сприяння місцевої влади, зокрема голови райдержадміністрації В. С. Шуля та його заступника О. В. Федорука, встановлено нові вікна в спортзалі і кабінеті української мови. Силами батьків 1, 5, 6Б класів у приміщеннях стоять пластикові вікна.
Всі об’ємні роботи виконані завдяки нашим спонсорам, людям, які не байдужі до розвитку освіти, до долі підростаючого покоління. Це начальник вагонного депо Й. В. Гаврищак, представники Консульства Польщі у м. Луцьку, працівники фірми “Ностардамус”, керівник ПСП “Хлібороб” П. Й. Мосійчук та багато інших.
Основну роль у створенні сучасного іміджу школи відіграє її педагогічний колектив. Зараз він налічує 38 вчителів, більшість з яких мають вищу кваліфікаційну категорію. Педагоги віддані своїй справі, працюють з вогником, творчо, не уявляють свого життя без школи. Завдяки копіткій праці педагогів наші учні прекрасно виступають на різноманітних змаганнях, конкурсах, олімпіадах, займаючи призові місця. Ми пишаємося нашими випускниками, які досягли значних успіхів на життєвому шляху: стали відомими лікарями, математиками, дипломатами, військовими, артистами, спортсменами, сумлінними робітниками і службовцями.
З моменту відкриття і до теперішнього часу школа випустила багато поколінь своїх вихованців. Чимало з них нині роз’їхалися по різних куточках світу, інші залишилися жити й працювати в нашому місті. Але завжди з вдячністю та шаною усі вони згадують роки, проведені в рідній школі,з радістю зустрічаються з наставниками, вчителями, які спрямували їх на вірну дорогу в житті.
Молодій і незалежній державі потрібні освічені і виховані громадяни, які своїми знаннями і культурою виведуть її в розряд передових країн світу. Це розуміють педагоги школи і роблять все можливе для того, щоб навчати і виховувати саме таке покоління.
Напередодні свого ювілею школа гостинно відчиняє двері перед усіма поколіннями випускників і вчителів, усіма гостями і запрошує взяти участь у святкуванні, яке відбудеться 15 вересня 2012 року.
Світлана ГЛИНСЬКИХ,
вчитель Здолбунівської
ЗОШ І-ІІІ ст. № 5.

Comments are now closed for this entry