9 Травня. Ця дата навічно увійшла в наші серця, у нетлінну людську пам’ять.

 

 

Тривалим і важким був шлях до Перемоги - крізь вогонь і кров запеклих боїв, крізь страждання і смерть, гіркоту поразок. І він, День Перемоги, настав - довгоочікуваний, сонячний і мирний. Зеленіли трави, щебетали птахи, цвіли пахучі квіти. Так було тоді. Це відтворюється щороку.
Квіти… Вони в руках дітей і жінок, ними осипають сивих ветеранів війни. Які у фронтовиків задумливі обличчя, як урочисто подзенькують медалі і ордени на їхніх грудях.


Багато років минуло від незабутнього травня 1945-го, але Валентина Григорівна Згурська (на фото) досі згадує напружену і відповідальну роботу в одному із військових госпіталів, що дислокувався у Молдові, де вона виконувала обов’язки санітарки.
Доводилося правцювати у дві-три зміни. Юна Валентина годувала з ложки поранених бійців, часто писала за них додому листи, читала короткі оповідання, інколи біля постелі рядового солдата чи офіцера наспівувала веселі пісні, щоб заспокоїти зранене серце захисника Вітчизни.
Її любили і шанували у шпиталі всі. Бо була тут своєю, непосидючою бджілкою, працелюбною і ввічливою санітаркою. При бомбардуванні шпиталю дівчину було поранено.Через місяць-два вона знову приступила до виконання своїх обов’язків.
Нині Валентині Григорівні Згурській 84 роки. Народила і зростила п’ятеро дітей. Має чимало бойових нагород. Про війну розповідає крізь сльози, про перемогу над ворогом - з радістю в очах. Їй судилося пережити страшне лихоліття, дочекатись Перемоги, брати участь у відбудові народного господарства.
Євген ШИЛАН.
Фото автора.

Comments are now closed for this entry