26 КВІТНЯ – ДЕНЬ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ

 

М. О. ДУЖИК.  

 

26 років виповнюється з дня страшної трагедії, що потрясла не тільки Україну, а й увесь світ. За визнанням усіх екологічних і правозахисних співтовариств Землі, катастрофа на Чорнобильській АЕС є найбільшою техногенною аварією 21 століття.
Стверджують, що від катастрофи на ЧАЕС постраждало понад 3 мільйона людей, серед яких більше мільйона - діти. Наслідки трагедії могли б бути ще жахливішими, якби не самовіддана праця ліквідаторів.
Одним із учасників ліквідації Чорнобильської катастрофи став здолбунівчанин Микола Олексійович Дужик. Життя так склалося, що нині він уже не з нами. Його сім’я та рідні завжди будуть пам’ятати про нього. В спогадах його дружини, Віри Олександрівни, залишилися фрагменти розповідей Миколи Олексійовича про пережиті ним на Чорнобильській АЕС страшні дні.

 

- Віро Олександрівно, розкажіть про свого чоловіка.
- Він народився в 1957 році в місті Шумську Тернопільської області. До армії, щоправда недовго, працював електриком на регіональному енергетичному підприємстві. У квітні 1976 року був призваний до лав Збройних сил СРСР, служив у місті Хмельницькому. Після звільнення у запас у вересні 1978 року вступив до Івано-Франківської школи міліції. По закінченні навчання був призначений на посаду дільничного інспектора міліції в місті Шумськ. Пізніше перевівся на таку ж посаду в Здолбунівський районний відділ міліції.
- А як він потрапив на Чорнобильську АЕС?
- Влітку 1987 року він поїхав на ліквідацію наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС. На самій станції перебував три місяці і займався тим, що охороняв велике провалля, в яке скидали речі побутового вжитку. Задача його була охороняти яму, щоб ніхто нічого не забирав. Але все одно знаходилися люди, які збирали речі, самі не розуміючи того, яку біду вони несуть із собою додому. Після повернення з Чорнобиля Микола працював у Здолбунівському районному відділі міліції на різних посадах. За вислугою років на пенсію пішов з посади оперативного чергового.
- Які найважчі спогади залишилися у вашого чоловіка про службу на станції?
- Враження від міста Прип’ять було жахливим. Коли вони разом із співробітниками виїжджали з Чорнобиля, то в пісочниці лежали дитячі іграшки, висіла білизна на балконах. Навкруги було тихо, де-не-де пролітали голуби. Людей ніде не було... Молоде місто було “мертвим”.
Постійно Микола розповідав мені про “Рудий ліс”, яким оточена Чорнобильська АЕС. Проте ділився, якщо так можна сказати, і позитивними враженнями, які йому довелося отримати в “зоні”. Так, чимало я почула про дідуся, який ніяк не хотів покидати своє господарство та їхати з Чорнобиля. Як тільки його не вмовляли, але вговорити старенького так і не вдалося. Частенько він жартував з моїм чоловіком, розповідав усілякі цікаві історії зі свого життя.
- Дякую за розповідь.
Записала Вікторія ГЕТМАНЧУК,
помічник начальника по взаємодії
з громадськістю та ЗМІ Здолбунівського РВ УМВСУ 
в Рівненській області. 

 

Comments are now closed for this entry