За роки журналістської праці довелося бачитися і спілкуватися з багатьма керівниками різних рангів і галузей, характерів і вподобань. Одні сприймали працівників ЗМІ з якоюсь осторогою і неприязню. Інші підлещувались і могли говорити про свій колектив годинами, вип’ячуючи своє “я”.
Зовсім іншого складу Олег Юрійович Висоцький. Знаю його ще з 1976 року, коли він працював лікарем у Здолбунівському будинку-інтернаті для людей похилого віку. Нині пан Олег очолює колектив цього закладу. І цю посаду обіймає ось уже 29 років. Шлях, який він пройшов від звичайного лікаря і аж до директора, осяяний добром і увагою в однаковій мірі як до своїх підлеглих, так і до підопічних.


- Знаєте, люди до нас потрапляють з різних причин,- розповідає О. Ю. Висоцький. – Одних привозять діти, коли батьки, виростивши внуків і не даючи особливої користі своєю мізерною пенсією, стають їм непотрібними. Інші змушені до нас прийти самі - через самоту, незабезпеченість та нездоров’я. Одиноких тяжко хворих доправляють працівники самоврядних організацій. Але всі однаково знаходять у нас прихисток, догляд і співчуття.
Будинок-інтернат для людей похилого віку - не пансіонат. Це - особливий заклад соціального спрямування. Тут керівник і підлеглі працюють на совість. На байдужість їм права не дано. Олег Юрійович зізнається, що любить свою справу, сповна віддається їй, дорожить колективом, з увагою ставиться до всіх підопічних. Хоча працювати тут довго не збирався - він займався серйозно наукою, і робота в Здолбунівському будинку-інтернаті, де мав трудитись за розподілом, допомагала у вивченні теми старіння, адже він проводив дослідження для тоді єдиного у великій країні Київського інституту геронтології. Та не так сталося, як гадалося.
У 1983 році попередній директор звільнився, а йому запропонували очолити заклад. Висоцький категорично відмовився - у нього були інші життєві плани. Проте його вмовили виконувати обов’язки, поки не підберуть відповідну кандидатуру. Але одного разу будинок-інтернат відвідала міністр соціального захисту населення України. Подивилася, що тут та як, і, вже сідаючи в автомобіль, сказала:
- Вітаю вас, колего, наказом по міністерству ви призначений директором цього закладу. І, брязнувши дверцятами, швидко від’їхала. А він навіть не встиг їй заперечити, що не збирається бути адміністратором.
Відтоді чимало збігло часу. Найважче було, коли розпався Союз. Гроші знецінилися і купити за них можна було якусь дещицю. А звертатися за допомогою - по суті час гаяти. Але якимсь чином перебороли труднощі. Дуже виручало підсобне господарство. Своє молоко, м’ясо, овочі. Хоч не густо, але й не пусто. А от з одягом було сутужно. Однак і тут Олег Юрійович із своєю командою знайшов шляхи для вирішення проблеми.
- Посада директора такого закладу, повірте, посада нелегка, - посміхається Олег Висоцький. – Ти повинен бути і адміністратором, і агрономом, і економістом, і будівельником, і лікарем, і психологом. Один - у багатьох іпостасях.
І це йому вдається. А ще директора називають Батьком. Це прізвисько так і передається підопічними із вуст в уста в знак поваги і любові.
Мандруючи спогадами, Олег Юрійович, чесно дивлячись людям у вічі, має моральне право сказати: я ніколи не поступався людськими та лікарськими принципами, не висиджував у тіні, не ховався за широкі спини, не зраджував і не полишав у біді друзів та підлеглих.Так, наче Божу молитву, він несе у серці й завжди сповідує добру, мудру науку прадавнього тернопільського роду Висоцьких.
Дитинство О. Ю. Висоцького збігло у Тернополі.Тут він закінчив середню школу № 6, після чого пішов навчатися до місцевого медичного інституту за спеціальністю “лікувальна практика”. Думав залишитись працювати після вузу у рідному місті. Однак доля розпорядилася по-іншому і закинула його у Здолбунів, де спочатку проходив інтернатуру в центральній районній лікарні, а потім, як уже згадувалось, розпочав свою трудову діяльність в будинку-інтернаті для людей похилого віку. Вісім років Олег Юрійович стояв на сторожі охорони здоров’я підопічних цього закладу. Впродовж кількох років організував більш-менш пристойну матеріальну базу медичного обслуговування престарілих громадян. Завдяки наполегливості молодого спеціаліста в інтернаті було відкрито фізіотерапевтичний, стоматологічний, масажний кабінети.
Останній щабель фахового зростання Олега Юрійовича - посада директора інтернату.
Усі радощі й печалі О. Ю. Висоцького розділяють і його дружина Лілія, сини Юрій та Володимир. Діти пішли стежкою батька, обравши фах медичного працівника. До речі, лікарська династія Висоцьких налічує 6 чоловік. Брат Ігор - доктор медичних наук, професор, сестри Ольга та Галина - також лікарі.
За сумлінну працю, вагомий особистий внесок у розв’язання проблем соціального захисту О. Ю. Висоцький у 1995 році був удостоєний почесного звання “Заслужений працівник охорони здоров’я України”. В нагородному списку директора інтернату є Почесні грамоти Кабінету Міністрів України, Міністерства соціального захисту України. Крім того, Олега Юрійовича сім разів обирали депутатом міської ради. Ще й досі виборці пам’ятають його хороші справи.
О. Ю. Висоцькому виповнилося шістдесят. Зичимо йому добра і здоров’я, творчого натхнення і благополуччя.
Євген ШИЛАН,
член Національної
спілки журналістів України.

Comments are now closed for this entry