У нашому районі вже стало доброю традицією проведення відділом освіти за ініціативою Здолбунівської РО ПП “Наша Україна” конкурсу юнацької творчості (для учнів 8-11 класів) “За Україну, за її волю”. Безперечно, кожен хотів би здобути перемогу у ньому, адже, крім грамот і призів, організаторами конкурсу передбачено особливу нагороду - туристичний похід у Карпати з підйомом на знамениту гору Маківку.
Мені вже вдруге пощастило бути учасницею такої мандрівки. Тож я з нетерпінням чекала визначеної дати. Тим більше, що у Карпатах на мене чекала подруга, з якою я познайомилась минулого року.
І ось нарешті цей день настав! Прибувши до смт. Славське, наша група з шістнадцяти чоловік попрямувала гірською стежкою у напрямку села Грабовець. Світало, і несміливі промінчики сонця ледь-ледь виглядали з-за покритих туманом гір, освітлюючи дивовижні простори Карпат. Яка то була краса! Крок за кроком ми долали то круті підйоми, то покриті дивовижною зеленню пологі стежки та полонини, поміж якими виднілися поодинокі дахи будиночків. Дмухав легенький вітерець, розвіваючи неповторний запах квітів і свіжоскошеної трави…


На одній із полонин ми вирішили зробити привал, щоб трішки відпочити. Каша, приготовлена на вогнищі, була напрочуд смачною, а чай з цілющих гірських трав - надзвичайно ароматним. Хочеться відмітити, що в туристичній групі зібралися дуже цікаві та неординарні люди. Наш веселий настрій та ініціативний запал з ентузіазмом підтримали старші: Юрій Пшеничний, Марія Яріш та голова Здолбунівської районної ради Василь Тимощук. Тому не дивно, що за іграми та цікавими бесідами час пролетів дуже швидко...
У Грабовці нас радо зустріла привітна карпатська родина, у якої ми зупинилися на нічліг. Цікавим було знайомство з життям селян. Не дивлячись на досить простий побут, ці люди зберегли щирість душі та доброту серця, а ще - гостинність, з якою зустрічають кожного туриста, що вирішив помилуватись карпатським краєм…
Наступного ранку ми продовжили похід, аби досягти основної мети – піднятись на Маківку і віддати шану героям. Щоб відчути екстрім, для підйому обрали такий стрімкий схил, що іноді здавалося, варто лише зробити крок убік, як наступиш на верхівку сусідньої смереки! До того ж, шлях то тут, то там перекривали повалені стихійними вітрами дерева… Та ми покорили Маківку! Гору, яка здавалась нам такою недосяжною! Саме з цієї гори ми побачили настільки дивовижний пейзаж, що ним можна милуватися годинами. Мабуть, саме така краса надихає художника взятися за пензель, щоб зобразити ніжно-тремтливе полотно Карпат, покрите сизою туманною поволокою та помережане сріблястими нитками гірських потічків.
Але не лише красою славиться Маківка… Ця гора оповита мужністю та відвагою Січових Стрільців, які у бою за Маківку загинули під час Першої світової війни. Легіон Січових Стрільців був сформований з добровольців - національно свідомих, освічених юнаків. З часів козаччини це було перше збройне об'єднання, основною метою якого була побудова Української держави. Битва ж на Маківці була першою великою спробою галицьких українців стати активними творцями майбутнього історії своєї держави. В наш час про подвиг Січових Стрільців нагадує пантеон, зведений на вершині гори.
Чи варто говорити про почуття, які охопили кожного з нас? Гордість, шана, захоплення мужністю та відвагою юнаків… Адже Січові Стрільці були нашими ровесниками - найстаршим з них було лише по вісімнадцять… Ось де патріотизм, справжня національна свідомість та щира любов до рідної землі! Саме ці риси гідні наслідування кожним поколінням. Тож наша туристична група разом з місцевою громадою вшанувала подвиг героїв.
Перебуваючи під враженням від побаченого, трохи втомлені, вже іншою стежиною ми спустились до підніжжя гори. Та на цьому наші пригоди не скінчилися, бо попрямували ми у сторону сусіднього села Тухля до незвичайного, але дуже знаменитого джерела. Саме у цьому селі відбувались події, які описав у повісті “Захар Беркут” Іван Франко. І хоч джерельна вода справила на всіх неоднозначне враження, ми дізналися, що своїм хімічним складом та лікувальними властивостями вона славиться далеко за кордоном. А ще неподалік протікала річка з такою чистою водою, що було видно кожен камінчик. Усі, хто мав бажання, скупалися у прохолодній гірській воді.
Нікому не хотілось повертатися додому. Де й поділася втома! Хотілось в гори ще і ще! До того ж, всі ніяк не могли наговоритися і ніяк - розстатися. За час походу ми настільки здружились, що, здавалося, всі давно знайомі між собою. Ще довго ми перебуватимемо під впливом вражень і час від часу спогадами повертатимемось у Карпати. Та сьогодні ми хочемо подякувати Здолбунівській РО ПП “Наша Україна” за чудову підготовку та фінансове забезпечення нашого походу. А особлива наша подяка Василю Тимощуку, Юрію Пшеничному та Марії Яріш за те, що у поході вони одночасно зуміли бути для нас і турботливими батьками, і щирими друзями, і дотепними ровесниками, і мудрими наставниками…
Яна ГУМЕНЮК,
учасниця походу.

 

Comments are now closed for this entry