Скільки пісень у нашого народу! Тих, що співали наші матері і бабусі, діди і прадіди.
Є серед них і давно забуті, але все ж невмирущі. І чи передамо ми їх своїм нащадкам — залежить від нас. Тож плекаймо українські пісні, передаймо їх слова і музику прийдешнім поколінням. Це наш святий обов’язок!

Барвінкова країна
Слова:
автор невідомий
Музика: автор невідомий
Країна моя мила барвінкова,
Це я - Твоя краплиночка мала,
Росинки в травах, пташечка ранкова,
Я хочу, щоб мене Ти берегла.
Приспів:
Я хочу неба синього
І хлібчика пахучого,
Та і у світі білому
Добробуту в родині!
Колисочку з Телесиком,
Букварика з Тарасиком,
Ти дай мені, я хочу,
Україно!

Я хочу кожен день Тобі радіти,
Цілющу воду пити з джерела,
Щоб всі здорові були Твої діти,
І з ними я щасливою була!
Приспів.
Країна моя мила барвінкова,
Це я - Твоя краплиночка мала,
Росинки в травах, пташечка ранкова,
Я хочу, щоб мене Ти берегла.
Приспів.



Батьківщина
Слова: Анатолій Матвійчук
Музика: Геннадій Татарченко
Я можу говорити лиш за себе,
А я душі своєї не таю,
Я знаю, що немає вище неба
Аніж оте, що у моїм краю.
Приспів (2):
В щасливу мить в сумну годину,
Пізнавши суть життя до дна,
Не вибирайте Батьківщину.
Вона, як мати, в нас одна.

Живе у серці пісня колискова
І давня пам'ять зіркою сія.
Я знаю, що немає краще мови,
Ніж та, яка з народження моя.
Приспів. (2)
І хай слова високі вийшли з моди,
Та голос честі вище всіх чеснот.
Нема у світі кращого народу,
Аніж простий і чесний мій народ!
Приспів.

Батьківське жито
Слова: автор невідомий
Музика: автор невідомий
Понад рікою ранньою весною батько лан засівав,
Тішився днині, зграї журавлиній, тихо-тихо шептав:
"Щедро зрости, ой, зрости щедро, жито-житечко, нам,
Рідній дитині та усій родині добру долю даруй."
Приспів:
Ген, попід небесами воду веселка п'є,
Батьковими житами щедре життя моє,
Батьковими словами повне життя моє.

Понад рікою ранньою весною лан засіває син,
Та віще слово, батькову розмову не забуває він:
"Щедро зрости, ой, зрости щедро жито-житечко нам,
Рідній родині, нашій Україні добру долю даруй."

Балада про Україну
Слова: Людмили Ковач
Засмутилася земля, що уквітчана весною,
Ой, болить мене душа й умивається сльозою...
Мій народе, зупинись, не топчи ти мою вроду,
Мого слова не зрічись, не зрікайся свого роду!
Мої діти по світах, там шукають щастя й долю,
А моя душа, мов птах, хоче вирватись на волю.
Україною зовусь й моя мова солов'їна,
Та красу мою чомусь знову кинули в руїну...

Я - Україна! Я стою на колінах,
В тебе Всевишній знову молю:
Я - Україна! Не зламай мої крила,
Дай мені сили! Я зацвіту!

Горді мужі і князі, мою волю боронили,
Запорізькі козаки землю кров'ю освятили,
Де Кобзар і де Франко, слово Лесі Українки,
Пам'ятай же, мій народ, це одна моя кровинка!
Більш ніколи і ніхто мою долю не зламає,
Знов Карпати і Дніпро "Ще не вмерла" заспівають!
Україною зовусь й моя мова солов'їна,
Я ніколи не здаюсь, бо я горда і щаслива!

Я - Україна! Не впаду на коліна!
Я - Україна - в світі одна!
Я - Україна - твоя мати єдина!
Житиме вічно пісня моя!

Посміхнулася земля, що уквітчана барвінком,
Народилося дитя, що зоветься - українка!..

 

Comments are now closed for this entry