Метою домашнього насильства завжди є встановлення контролю над жертвою, коли кривдник намагається бути єдиним "розпорядником" її життя. Підкоряючись, жертва стає безпорадною, не може правильно оцінювати ситуацію, більше навіть не намагається себе захистити. В такому стані постраждалі від домашнього насильства часто самі відмовляються від спроб їм допомогти. До того ж в українському суспільстві "не прийнято" розповідати про такі речі. На жаль, ми стикаємося зі "змовою мовчання" та прихованим осудом потерпілих від насильства в сім'ї. Така позиція хибна. Ніхто, ніколи і ні за яких обставин не має стати жертвою домашнього насильства, бо насильство — це злочин.
У суспільстві утвердилося й багато інших стереотипів щодо насильства, які перешкоджають подоланню цього явища. І, мабуть, найзгубніший з них - уявлення про те, що поодинокі випадки агресії не є насильством. Насправді це не так. Прояви домашнього насильства мають циклічний характер: випадок насильства — примирення — заспокоєння — посилення напруги — і знову насильство. Кожного наступного разу цей цикл може скорочуватися в часі, а насильство — ставати інтенсивнішим та жорстокішим.
Найгостріше проблема насильства в сім’ї стосується неповнолітніх громадян. Це пов’язано здебільшого з вразливістю та необізнаністю дітей. Вразливість дітей до насильства пояснюється їх фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним (підлеглим) становищем по відношенню до дорослих - батьків, опікунів, вихователів, вчителів.
Тож будьмо гуманними до людей, які оточують нас протягом життя, і пам’ятайо, що любов – найкращий засіб виховання.
Про випадки насильства над дітьми просимо інформувати службу у справах дітей Здолбунівської райдержадміністрації за тел. 2-50-11.
Марія ГУЛЯР,
головний спеціаліст служби
у справах дітей Здолбунівської райдержадміністрації.

Comments are now closed for this entry