Проблему, про яку піде мова, можна віднести до категорії тих, про які в порядному товаристві говорити не прийнято. Проте для нашого міста вона, на мою думку, є дуже актуальною. Це тема громадських туалетів.
Всі ми так створені, що час від часу маємо фізіологічну потребу “ходити до вітру”. І передбачити виникнення цієї природної потреби, на жаль, ми не завжди можемо. Йдучи вулицями нашого міста на роботу, в особистих справах чи просто прогулюючись, нам іноді доводиться запитувати себе: а де тут найближчий туалет? Ситуація, погодьтеся, пікантна. І щоб достойно з неї вийти, починаємо спішно прокручувати варіанти. Найперший і, здавалося б, найприйнятніший - зайти до громадської вбиральні. Однак, це досить проблематично, оскільки “закладів” з написами “Ч” і “Ж” у Здолбунові днем з вогнем годі знайти. Правда, кілька їх на весь Здолбунів все-таки знайдеться - в міському парку, у гідропарку, на ринках. Оце, мабуть, і все. А що ж робити, якщо ви знаходитеся на значній відстані від них?
Вдаватися до детального опису стану наявних безплатних громадських туалетів, особливо в літню пору, потреби немає, бо, переконана, більшості з нас довелося пройти це випробування. Тому й не дивно, що ті, кого “припече”, справляють нужду поблизу клозету, не заходячи до нього. Згодна, що вихованість та внутрішня культура деяких наших громадян ще на печерному рівні, але чому через це мають страждати всі?
Донедавна діяв платний туалет на автостанції - місці великого скупчення людей. Він “виручав” і пасажирів, і водіїв автобусів та маршруток, і всіх, хто опинявся в цій частині міста. Тепер його закрили. Інакше, як знущанням над людською гідністю цей факт не назвеш. Не тяжко здогадатися, які “незлі тихі” слова щоразу лунають на адресу міської влади від людей, які потрапили у безвихідну ситуацію. А якщо у когось проблеми із здоров’ям? Схоже на те, що це нікого не хвилює, як і те, яке враження складеться у приїжджих, гостей Здолбунова, яким довелося відчути на собі “задоволення” від місцевого санітарно-гігієнічного “комфорту”, вірніше, його цілковитої відсутності.
Для тих, хто не особливо обтяжує себе етичними і естетичними нормами та поняттями, такої проблеми, можливо, і не існує. Благо, кущів та темних закутків у місті достатньо. А окремі асоціальні особи при потребі без усякого сорому дозволяють собі сходити “по-маленькому” (і не тільки) в під’їзді найближчого будинку, що викликає обурення його мешканців.
Ще один спосіб задовольнити свою природну потребу - зайти до найближчого кафе чи магазину, державної установи (якщо це робочий день). Проте, якщо ви не покупець чи не відвідувач розважального закладу, такому незваному гостю навряд чи будуть раді і шансів скористатися туалетом у вас небагато. До того ж такі туалети зазвичай тримають “під замком”, лише “для своїх”.
Усе це підводить до висновку, що в місті катастрофічно не вистачає громадських туалетів, а ті ж, які є, утримуються неналежно, без дотримання санітарних вимог, не освітлюються, не забезпечені водопідводом.
На завершення хочу сказати, що ця вульгарна, сороміцька, смішна, як декому може здатися, тема не така маловажна чи надумана. Адже ми люди, і в будь-якій ситуації хочемо і маємо право залишатися людьми. І наявність у місті доступних громадських туалетів з елементарними санітарними умовами - це ознака нашої цивілізованості, рівня культури, а також спроможності влади вирішувати не такі вже й складні завдання, дбаючи про комфорт та благополуччя городян.
Людмила ВАСЮК.

Comments are now closed for this entry