Про Галину Василівну Фенцель, жительку м. Здолбунова, наша газета вже розповідала кілька років тому. Вона - вправна господиня, шанувальниця народних традицій, колекціонер українських старожитностей. Поряд з цим має ще й хист оповідача, знає чимало бувальщин, іноді й таких, що викликають у багатьох сумніви щодо їх достовірності. Любить переповідати й неймовірні історії, які довелося почути від людей під час подорожей в автобусі, електричці тощо. Тож, могло таке бути чи ні, судіть самі.
Розповідає пані Галина.

Баба Гапка
Жила у нашому селі старенька бабуня, була вона маленька, проворна і дуже людяна. Звали її Гапка.
Якось я з іншими дітьми пасла корови за селом. За іграми й розвагами ми не помітили, як на небо насунула чорна страшна хмара. Дітвора полякалася і принишкла, а я побігла до баби Гапки, яка жила неподалік, і саме в той час жала жито у себе на городі. Побачивши мене налякану, бабця зойкнула: "Ой, сухото моя, немала!" - то така приказка, а мені наказала тікати звідси геть. Та я не пішла, залишилася стояти позаду старенької, очікуючи, що буде далі. А вона стала хрестити серпом, який тримала у руці, ту чорну хмару. ще й спідницею розмахувати, так ніби щось розганяла, і весь час приказувала якісь слова чи молитву читала.
За кілька хвилин, на моє здивування, хмари розійшлися і небо проясніло.


Баба Гапка озирнулася і, побачивши мене здивовану, тільки й сказала: "Закрий рота, а то муха залетить".
Я підійшла до бабусі й попросила її навчити мене відводити біду, на що вона відповіла, що мені ще рано таке знати.

* * * *
Якось їхала я електричкою із Здолбунова до Шепетівки і познайомилася з цікавою людиною - дідом Захаром. Не дивлячись на свій поважний вік, пам'ять він має добру, а тому розповів багато історій із свого життя. Ось дві з них.

Коса завдовжки метр
В молоді роки довелося пану Захару наймитувати в одного пана під Острогом. А в того пана була в наймичках вродлива дівчина Маруся. Красу її важко описати, та найбільше вражала коса дівчини - густа, пишна, довжиною в метр. Не один парубок заглядався на красуню, та вона вподобала Захара, бо був він під стать їй - високий, міцний, гарний з лиця.
Почали вони потайки від усіх зустрічатися. Мріяли про те, як поберуться. Навіть батькам своїм хлопець розказав про свою наречену. Однак не довелося їм одружитися.
Невідомо чому пан був проти цього шлюбу, забороняв молодим зустрічатися. А тому вони вирішили однієї ночі втекти. Домовилися про місце зустрічі. Та Маруся чомусь не прийшла. Більше її Захар не бачив. Куди поділася, ніхто не знав, наче у воду канула.
Минали роки, а хлопець все не міг забути свою кохану.
Після війни, закінчив педагогічне училище в Острозі, працював у рідному селі вчителем. Часто організовував для своїх учнів екскурсії на природу.
Якось забрели вони з дітьми на місце колишнього панського маєтку, де в пору своєї юності наймитував пан Захар. Від колишньої садиби лишився лише фундамент. Згадуючи минуле, вчитель розповідав учням про пережите ним. Та раптом вони натрапили на бетонну плиту. У Захара виникло непереборне бажання її відсунути. У цьому йому допомогли й діти. Те, що там побачив, вразило його. Від несподіванки він аж упав, а учні поперелякувались. На дні неглибокої ями лежала його Маруся! А що це була саме вона, Захар здогадався по довгій косі, яка повністю збереглася.
Поховав Захар останки своєї коханої, як належало, і довгу косу поклав у домовину.

Вихор
Молодим хлопцем пан Захар пішов з батьком рано-вранці косити сіно. Попрацювавши, сіли перепочити й пополуднати тим, що мама в торбину поклала. Батько почав різати хліб. Як тут невідомо звідки взявся вихор - чорний стовп з величезною швидкістю наближався до місця, де сиділи косарі. Тоді батько ножем, що тримав у руці, кинув у вихор. Той зник зненацька, як і з'явився.
Та за хвильку із лісу до чоловіка і хлопця наблизився велетенського зросту дядько, метрів два чи й три (а, може, то їм з переляку так здалося), весь у чорному, взутий у хромові чоботи. Із халяви одного з них стирчав батьків ніж. Підійшовши, незнайомець витягнув той ніж, і кинув-поперед остовпілих, відляку косарів. Як грім серед ясного неба пролунав його страшний голос: "Маєш щастя, що ніж потрапив у халяву". І тут же дивного чоловіка не стало. Прийшовши до тями, батько із сином щодуху кинулися тікати з поля додому.
Ось таке буває.

Comments are now closed for this entry