Порядок денний другої сесії районної ради 23 грудня 2010 року включав в себе 28 питань. З них 27 депутати розглянули за якихось хвилин 40. А от обговорення 28-го питання зайняло у народних обранців більше години. Чимало бажаючих висловили свою думку, проте позитивне рішення так і не було прийняте. Про що ж йдеться? Проект рішення звучав так: «Про надання згоди на здачу в оренду приміщення Здолбунівської дитячо-юнацької спортивної школи за адресою м. Здолбунів, вул. Д. Яворницького, 28а».
За згаданою адресою розташований міні-футбольний майданчик спортивної школи з роздягальнею. Близько п’яти років ця будівля знаходиться у запущеному стані: вибиті вікна, двері, понищені комунікації. Починають розкрадати секції огорожі. Саме на такій спортивній споруді директор школи планує розвивати спортивні таланти та здібності юних футболістів. Скоріше за все недавно призначений молодий амбітний директор таки хотів би навести там лад. Однак, питання в іншому – чи він зможе це зробити. Адже не все залежить від нього.
Аналіз фінансування школи за останніх два роки свідчить, що практично 100 відсотків бюджету - це оплата праці персоналу та комунальних послуг. На розвиток бази, навчально-спортивну роботу, придбання інвентарю виділено за два роки аж 17,7 тис. грн.
Вкотре, як фахівець цієї галузі, повторюю, що будь-яка спортивна школа - це елітний позашкільний навчальний заклад, «який забезпечує розвиток здібностей вихованців в обраному виді спорту, підготовку спортивного резерву для збірних команд України» - цитата з типового положення про ДЮСШ. У такій школі мають займатися талановиті учні, для яких повинні бути створені гарні умови для вдосконалення спортивної майстерності: спортивні споруди, інвентар, обладнання. Такі школи повинні мати кошти для участі в змаганнях та на проведення навчально-тренувальних зборів.
Проте потрібно тверезо і адекватно сприймати теперішню ситуацію в країні, згадати останніх 5-10 років, спробувати спрогнозувати кілька наступних. В найближчі роки бюджет не зможе фінансувати в необхідних розмірах спорт, а тим більше дитячо-юнацький. Тому у спортивних функціонерів є лише два можливих варіанти розвитку спортивних шкіл. Перший, яким вони успішно (а може й не завжди успішно) займалися майже двадцять останніх років, - протягнути руку і йти жебрати гроші у багатих спонсорів. Сам у свій час цим займався. Повірте, немає в цьому нічого приємного, але ж м’яч купити треба, і дітей вивезти на змагання також.
Інший варіант – згадати, що ми живемо у ХХІ столітті і повернення назад у минуле вже не буде; вивчити досвід фінансування спорту у інших містах України, в інших країнах і уяснити для себе раз і назавжди – без приватного капіталу спорту не буває. А щоб приватний капітал прийшов у спорт, для нього потрібно створити відповідний інвестиційний клімат, або, принаймні, не заважати.
Якщо говорити про спорт, потрібно бути відвертим – не всі його види привабливі для інвесторів. Наприклад, у мій улюблений вид спорту легку атлетику залучити спонсора чи інвестора практично неможливо. Інша справа - футбол. Гра мільйонів. Народна гра. На футболі розуміються всі, у футбол грають всі. В Україні футбол – чи не єдиний вид спорту, який при правильній організації може приносити прибутки. Проте, щоб футбол почав приносити прибутки, потрібні дуже великі інвестиції і не менше 8-10 років.
Повернімося до нашого майданчика. На сьогодні у Здолбунові таких майданчиків налічується більше трьох десятків. У статистичних звітах їх називають площинні спортивні споруди. Рівний шматочок землі, міні-футбольні ворота, баскетбольний щит, волейбольні стійки – ось і все, що потрібно для дітвори, щоб поганяти м’яча. А для спортсменів-футболістів цього недостатньо. Їм потрібно створювати умови.
У Здолбунові є людина - директор ПП «Компанія «Автоленд» Станіслав Середюк, який сказав: «На сьогодні мій бізнес досяг такого рівня, що я маю кошти і можливість втілити в життя свою давню мрію – збудувати спортивну базу, створити «Футбольну академію» для юних здолбунівських футболістів, виростити з них професіоналів». Єдине, що він просить у влади, – сприяти у виділенні ділянки для будівництва сучасного майданчика з штучним покриттям і інфраструктури біля нього.
На жаль, депутати порахували питання не до кінця підготовленим і перенесли його розгляд. Хоча до того воно позитивно було сприйняте на профільних комісіях та президії райради. Парадокс.
Будемо вважати: все, що робиться, - робиться на краще. Тому я та інші прихильники згаданого проекту проводимо роз’яснення, опитування, обговорення і дискусії на місцевих Інтернет-сайтах, в газеті, на радіо.
В лютому плануємо провести громадські слухання, аби почути думку здолбунівчан, чи потрібен місту сучасний спортивний майданчик, закцентувати, що при вирішенні міських проблем ми прислухаємося до думки представників громади, а також розраховуємо на підтримку влади, показати всім опонентам, що наші дії прозорі, що ми діємо в рамках існуючого законодавства і лише в інтересах громади.
Футбольний Дід Мороз у Здолбунів не прийшов, проте ми впевнені, що футбольна весна розбудить місто гомоном будівництва на спортивному майданчику.
Олег Панасюк,
голова райспорткомітету 1992-2005 років,
депутат районної ради.

Comments are now closed for this entry