Не відпускайте щастя за поріг.
Нехай воно звикає в вашім домі,
Бо хто би вас переконати зміг,
Що його вернуть з мандрів невідомих.
Його в тих мандрах можуть заманить,
Куди загодно й за великі гроші:
Чи під прозору сонячну блакить,
Чи у якусь оазу прехорошу...
Ви лиш тоді збагнете, в чому суть,
Коли не схоче щастя бідно жити,
Чи де від вас його перенесуть
До тих, що мають те життя більш сите.
А в наших буднях дива не бува.
Тому й не варто часу марнувати,
Бо не змогла дійти ще голова,
Як без мороки розкошів надбати.
В Сковороди слова є золоті,
І ними кожен має дорожити:
Хто з нас не любить клопотів в житті,
Той мусить вчитись просто й бідно жити...
Василь Ярмолюк.

Comments are now closed for this entry