Тамара Андріївна ЧИКАТОВИЧ із своїм 10-А після останнього дзвоника (1970 р.).

Фото Юрія Путіліна.

На уроці тихо. Дитячі голови схилились над зошитами, виконуючи завдання з української мови.“Знай, люби і бережи свій рідний край”. Твір-роздум. Про що вони напишуть, мої десятикласники?
Двадцять розумів, сердець, двадцять пар очей - допитливих і байдужих,веселих і сумних, з іскринкою сміху і металевим блиском…
Нещодавно пролунав перший дзвоник. Було свято, уквітчане яскравими осінніми букетами. А сьогодні — робота. Звичайна робота. Але недарма кажуть: найважче навчити людину працювати. Так, це робота копітка… Клас працює.

Сьогодні на уроці, а завтра – у кожного своя доля…
За вікном теплий осінній день, сонячні промені якого відволікають від роботи…
Скільки часу минуло відтоді, як я, десятикласниця, разом із своїми однокласниками мріяла про своє майбутнє?
Ми закінчили Здолбунівську школу № 2 у 1970 році. Доля визначила свою стежину кожному з нас. Але навіть через сорок років згадуємо шкільні лінійки, вечори відпочинку, на які приходили учні всіх шкіл міста, роботу у колгоспах, на яку ми їздили з радістю і, звичайно, уроки, на яких розумне, добре і вічне сіяли в наші душі мудрі наставники.
Щасливий той, на чиєму життєвому шляху зустрілись люди, у яких можна чогось навчитись. Як правило – особи творчі, які вміють і хочуть працювати, до своєї роботи ставляться вимогливо і самовіддано. Нам, випускникам 1970 року, справді пощастило.
“Вчимося мислити і говорити. Це дуже важко, але необхідно у спілкуванні з людьми, - говорила нам Галина Олександрівна Дмитрук , - як не хочете бути дурниками, вчіть мову, вона допоможе знати і фізику, і хімію, і історію… Та й в сім’ї лад буде, як мову знатимете”. Останню фразу я зрозуміла значно пізніше, коли зіткнулась із сім’ями, де словниковий запас не перевищував декількох десятків слів, не рахуючи назв продуктів харчування.
Добрим словом ми згадуємо Галину Іванівну Мельник - вчительку англійської мови. Строга, принципова, вимоглива, ніколи вона не "натягувала" нам оцінок, а знання давала грунтовні та надійні. На уроки завжди приходила дуже гарна, підтягнута, і нам мимоволі хотілося розправити плечі, показати, що ми готові до уроку.
Тамара Кіндратівна Чикатович – наш класний керівник – зразок охайності та професіоналізму. Жодних запізнень, невивчених уроків, брудного комірця вона на визнавала. “Всі неприємності залишайте вдома, на люди слід виходити з посмішкою і при цьому гарно виглядати. Будьте господарями своїх вчинків і думок”, - любила вона нам повторювати.
Хороша школа.
Микола Климович Мартинюк… Фізику любив і розумів не кожен, але всім дуже подобалось, як вчитель проводив свої уроки. Ніколи не образив двійкою, якої учень не заслуговував, не підвищував голосу, не виганяв із класу. Ті, хто запізнювався, зразу опинялися біля дошки, тому кожен намагався прийти на уроки вчасно.
Олександр Миколайович Ольшевський – наш завуч. До цього часу дивує, як ця людина, жодного разу не підвищуючи голос, так вміло і толерантно спілкувалася з людьми. А з якою повагою він ставився до кожного учня, майстерно вирішуючи всі конфліктні ситуації. Високий, ошатний, від нього віяло спокоєм і надійністю.
Назавжди запали в душу щирі слова директора школи - Парасковії Йосипівни Граб. Для неї кожен учень був унікальною особистістю, а вона для нас - прикладом добра і любові. Через роки ми розуміємо, що саме з такими керівниками хочеться не просто працювати, а творити.
Наші вчителі, наші наставники. Нам на вас пощастило. Не згасають у вдячній пам’яті імена Ольги Прокопівни Трач, Неоніли Юхимівни Глагов’як, Олександри Андріївни Хандрук, Василя Миколайовича Кородзієвського, Євгенії Крисонівни Орловської, Сергія Матвійовича Кухарева, Лілії Григорівни Крайньої, Ольги Іванівни Полякової, Марії Олексіївни Носик, Галини Денисівни Войцеховської, Євгенія Даниловича Плоцина, Марії Іванівни Комашко, Людмили Володимирівни Перепелиці, В’ячеслава Мироновича Горошка, Парасковії Петрівни М’ясникової.
Щирий вам уклін. Ви віддали нам теплоту своїх сердець і свої знання. Ви - справжні вчителі, у яких було чому навчитися.
Нелла ПАЛАМАРЧУК
(Солодухіна)
від імені випускників 1970 року Здолбунівської
середньої школи № 2.

 

Comments are now closed for this entry