Збір урожаю треба проводити своєчасно, бажано в суху погоду, відбираючи для тривалого зберігання не пошкоджені шкідниками і не уражені хворобами овочі. Зберігати в просушеній, ретельно продезинфікованій тарі в умовах оптимальної для кожної культури температури і вологості.
Приміщення, у якому протягом зими зберігатимуться овочі, потрібно заздалегідь очистити від торішніх залишків і продезинфікувати.
За 15-20 днів до закладки овочів проводять побілку стін і стелі розчином свіжогашеного вапна. На відро води беруть 1,5-2 кг, можна додати мідний купорос. Після побілки сховище слід добре просушити.

 

Картопля
Після того, як картоплю викопано, її треба висипати на брезент чи фанеру й просушити (якщо погода ясна, то приблизно дві години). Це сприяє кращому опробковінню шкірки й запобігає ураженню бульб хворобами.
Урожай необхідно ретельно посортувати на насіннєвий і продовольчий. Великі бульби, що їх відібрали для зберігання, певний час треба потримати у прохолодному місці, щоб перед закладанням у сховище вони обсохли й трохи остудилися. Цей період зберігання картоплі називається лікувальним. Бульбу не варто охолоджувати швидко, бо в ній можуть відбутися небажані зміни: такі плоди під час варіння темніють. Швидко остуджують лише картоплю, уражену фітофторозом. Але перед закладанням у сховок і її треба добре просушити.
Насіннєву картоплю 10-12 діб озеленюють на сонці (у дощову погоду під навісом), бульби періодично перевертають. Такі коренеполоди зберігають окремо від продовольчої та кормової картоплі. У лікувальний період насіннєву тримають при вищій температурі (+10...+12°С), ніж під час основного зимового зберігання (+2...+4°С).
Одним із давніх способів зберігання картоплі є такий: на високому сухому піщаному місці потрібно позначити коло 4,5 м в діаметрі, викопати з нього ґрунт завглибшки 35 см. Усередину помістити душник з нещільно збитих трьох дощок для виходу повітря з картоплі, яку насипають навколо нього купою заввишки приблизно 1,5 м. Потім бульбу прикривають тонким шаром соломи, щоб до неї не торкалася земля. Поверх насипають викопану з ями землю. Якщо кагат розташовано на не досить високому місці, де б вода витікала природним чином, навколо потрібно викопати невеличкий рів для стоку.
Коли ґрунт трохи підмерзне, купу накривають гноєм, перемішаним із соломою. Під час сильних морозів отвір душника варто прикрити солом’яним снопом. Так бульба зберігається до нового врожаю.

Морква
Лежкість коренеплодів значною мірою пов’язана з умовами вирощування. Моркву, посіяну в квітні-на початку травня, краще споживати відразу, а на тривале зберігання закласти посіяну в другій половині травня. За оптимальних умов зберігання морква цих сортів може лежати до травня наступного року. Але ранньостиглі сорти, наприклад Нантську 4, краще спожити до січня-лютого.
Кращі попередники для моркви - рання картопля, капуста, помідори, цибуля, особливо якщо під ці культури вносили органічні добрива. Повертати її на колишнє місце можна через 3-4 роки.
Технічна стиглість коренеплодів чітко не проявляється, інколи (не рахуючи посушливих років) її можна визначити по пожовтінню нижнього листя. До збирання моркви приступати треба до заморозків, бо навіть легке підморожування при короткочасних, але таких, що повторюються, зниженнях температури можуть призвести до пошкодження коренеплодів. Ранній термін збирання також небажаний: у теплу, суху і особливо вітряну погоду вони в’януть і стають сприйнятливими до хвороб.
Викопувати моркву краще садовими вилами. Після очищення від землі треба обрізати бадилля на відстані 1 см, не пошкодивши голівку коренеплоду. Під час збирання слід відбирати на зберігання добре визрілі неушкоджені, не уражені хворобами коренеплоди. Не слід зібрану моркву тримати в купах на відкритому повітрі, накривати її листям.
Після збирання моркву слід повільно охолодити (особливо якщо збір проходить в дуже теплу погоду), а після цього помістити на тривале зберігання.
Закладку на постійне місце зберігання проводять, коли сховище охолодиться до 4-5 0С. Моркву різних термінів дозрівання бажано збирати і зберігати окремо, по сортах. Оптимальний режим зберігання температура 0-2 0С при відносній вологості повітря 90-95%. В таких умовах морква добре зберігається в щільних дерев’яних ящиках або у відкритих поліетиленових пакетах на 2-5 кг.
При підвищеній температурі і зниженій вологості в підвалі або льосі можна використовувати щільні дерев’яні або поліетиленові ящики, а для перешарування коренеплодів - пісок чи торф. Будь-який наповнювач має бути злегка вологим, не теплим і обов’язково свіжим, повторне вживання його неприпустиме.
Дерев’яні ящики при їх неодноразовому використанні необхідно просушити на сонці, поліетиленові ящики і пакети - промити у розчині марганцевокислого калію або проточній воді.
Добре зберігається морква, покрита шаром глини. Багато дачників зберігають коренеплоди на засклених лоджіях. Продукцію додому треба заносити, коли встановиться прохолодна погода.
Взимку в разі виявлення хворих коренеплодів їх обережно виймають, а руки миють темним розчином марганцевокислого калію (лише після цього можна торкатися до здорових коренеплодів). Якщо уражено декілька коренеплодів і утворюється рясний міцелій (біла, сіра гнилі), то краще викинути весь вміст поліетиленового пакету або ящика. Не можна вирізувати уражене місце на моркві, оскільки токсини грибка поширюються по всьому коренеплоду і можуть викликати отруєння організму як людини, так і тварини.

Столові буряки
Зазвичай буряки висівають після моркви, оскільки вони вимогливі до тепла. Це - більш вологолюбна рослина, ніж морква. Не витримує кислих грунтів. Хороший урожай і здорові коренеплоди одержують при вирощуванні її на родючих суглинних і супіщаних грунтах. Кращі попередники цибуля, томати, рання картопля, рання або цвітна капуста. Для вживання краще використовувати дрібні коренеплоди, оскільки крупні - волокнисті, несмачні, довго варяться і гірше зберігаються.
Буряки досить стійкі до хвороб при зберіганні, їх слід збирати раніше моркви, оскільки, знаходячись на поверхні грунту, вони легко підморожуються. У викопаних буряків необхідно обрізати бадилля, відібрати здорові, неушкоджені коренеплоди.
Зберігають буряки так само, як і моркву: у дерев’яних і поліетиленових ящиках, у відкритих поліетиленових пакетах, але більшої місткості - 15-20 кг.
При вирощуванні на кислих грунтах коренеплоди буряків можуть покриватися темно-бурою шорсткою скориночкою або тріщинами і бородавками. При цьому погіршується товарний вигляд буряків, в тріщинах розвиваються хвороби, які знижують лежкість коренеплодів.
Під час збирання буряків на переохолоджених або таких, що мають механічні пошкодження, коренеплодах можна знайти сіру гнилизну. Як сіра, так і біла гниль, заносяться в сховища з поля на грудочках грунту, що прилипнув до буряків, і в період зберігання продовжують розвиватися та заражають інші коренеплоди тим швидше, чим вищі у приміщенні вологість повітря і температура.

Капуста білокачанна
Велика різноманітність сортів капусти білокачанної дозволяє овочівникам мати її в свіжому вигляді практично весь рік. Для споживання взимку краще вирощувати середньостиглі, середньо-пізні або пізньостиглі сорти капусти. Висаджують розсаду в другій половині травня, отримують готову продукцію в кінці вересня-жовтня. Раніші терміни посіву і висадки розсади капусти призведуть до того, що перезрілі качани почнуть розтріскуватися. Пізніші теж небажані, оскільки до настання холодів рослини не встигають набрати масу, пройти всі стадії розвитку і утворити товарний качан.
Часте внесення азотних добрив призводить до ураження сірою гнилизною і слизистим бактеріозом.
Капуста - вологолюбива культура. Найбільша потреба у воді є в період зростання качанів, але надлишок вологи може призвести до загибелі або їх незав’язування. Капуста, яка довгий час знаходилася в перезволоженому грунті, погано зберігатиметься.
Збирають капусту по мірі дозрівання, коли рослини сповна сформуються і настане фаза технічній стиглості качана. Збирання капусти для зберігання має бути закінчене до настання стійких заморозків (3-4 0С).
На тривале зберігання відбирають здорові, неушкоджені качани. Зберігати їх можна підвішеними в підвалі. Для цього качан прибирають разом з кочеригою або зрубують сокирою на рівні землі, але зберігши якомога більше зовнішнього зеленого листя. Кочеригу обв’язують волосінню або шпагатом і підвішують качаном вниз до стелі. У сухому підвалі і при температурі від 1 до +10 0С капуста добре зберігається до наступного літа.
З хвороб під час зберігання найбільшої шкоди завдають сіра гнилизна і слизистий бактеріоз.
При підвищеній вологості і коливаннях температури, а також при тривалому підвищенні температури у сховищі на капусті розвивається сіра гнилизна. В цьому випадку необхідно качани зачистити, видаливши уражене листя з черешками. Та слід уникати повторних зачисток під час зберігання. Для запобігання розвитку гнилі качани можна припудрити крейдою або обгорнути газетою. Робити це слід на початку зберігання або після зачищання, якщо хвороба вже поширилася.
Стійкі до гнилизни сорти Амагер 611, Дарунок 2500, Зимівля 1474, Білоруська 455, Харківська зимова і пізньостиглі гібриди.
Розвитку слизистого бактеріозу сприяє підвищена температура при зберіганні, але виявляється хвороба ще при формуванні качанів. Ураження починається з місця прикріплення черешків, а потім поширюється на поверхню качана. При слабкому розвитку бактеріозу загнивання виявляється лише після зрізання качана. Хворіють ослаблені рослини, що підморожені або уражені шкідниками. Хвороба сильніше проявляється у спекотне літо з рясними дощами. Стійкі до слизистого бактеріозу гібриди Р. Лежкий, Альбатрос, Формекс, Крюмон, Фора Стінг, Таві.

Цибуля ріпчаста
Цибуля добре росте після ранньої капусти, огірків, томатів. Неприпустиме внесення під неї свіжого гною, а також завищених доз азотних добрив. Фосфорно-калійні добрива прискорюють визрівання цибулин і таким чином підвищують їх стійкість до хвороб та шкідників.
Цибулю збирають, коли листя починає вилягати і жовтіти, але повного його всихання чекати не слід, оскільки з настанням дощової погоди визрілі цибулини починають проростати і потім погано зберігаються.
Після збирання цибулю слід просушити на відкритому місці, в дощову погоду - під навісом або в добре провітрюваному приміщенні протягом 7-10 днів. І лише після просушування обрізати листя, залишивши шийки завдовжки 5 см.
Цибулини збережуться краще, якщо їх після дозрівания в полі піддати тепловий сушці. Після цього перебирають і зберігають восени при температурі 18-20 0С і вологості 60-70%, а взимку при температурі 1-5 0С і вологості 60-80 % у дерев’яних ящиках, сітчастих мішках або сплетеними в коси.
Ступінь зрілості цибулі до часу збирання, а також її висушеність мають вирішальне значення у запобіганні хворобам.
З грибкових хвороб під час зберігання шкідлива шийкова гнилизна. Заражається цибуля ще в полі. Грибок розвивається на ослаблених рослинах при старінні. Спочатку гнилизна розвивається дуже повільно, тому в час збирання виявити її важко. Під час зберігання верхня частина цибулини розм’якшується, і з часом ураження поширюється вглиб. Захворювання поширеніше в роки з холодним мокрим літом. Стійкі до нього сорти Арзамаський, Штутгартер різен.
Не менш шкідлива м’яка, або мокра, гнилизна. У період вегетації поверхня цибулин і нижня частина стебла перетворюються у мокру гниючу масу. Хворобі сприяють високі температура повітря і вологість. Під час зберігання цибулини необхідно перебирати, видаляючи уражені.

Часник
Часник висаджують на грядки восени (озимі сорти - Ювілейний грибовський, Дубковський, Башкирський 85, Широколистий і ін.) у терміни, аби зубки до настання зимового холоду могли вкорінитися, або ранньою весною (ярові сорти Алейський, Гафурійський, Сочинський 56 і ін.).
Ця культура не переносить сильного осушення грунту і тривалого перезволоження, а також підвищеної кислотності. Кращі попередники - огірок, кабачок, гарбуз. Цибулю, часник, а також картоплю, як попередники, використовувати небажано.
Через три з половиною місяці від появи сходів озимий часник буває готовим до збирання при пожовтінні і усиханні двох третин листя. Рано викопані цибулини більш схильні до хвороб під час зберігання.
Дозрілий часник підкопують, вибирають з грунту і розкладають на поверхні грядки для просушування, але не під дуже гарячими променями сонця, аби не допустити опіків. Очищати часник від грунту потрібно руками, не можна бити цибулини об тверде. На грядках або в приміщенні його сушать 3-7 днів, потім секатором або гострим ножем обрізують коріння і надземну частину, залишаючи шийку завдовжки 1,5 см. Розсортовані цибулини складають в дерев’яні ящики і поміщають на горище або під навіс для подальшого просушування до закладки на постійне місце.
Яровий часник вирощують так само, як і озимий. Збирають його при масовому всиханні нижнього листя, пожовтінні і виляганні верхнього листя (вересень). Цибулини, призначені для посадки навесні наступного року, зберігають при температурі 3-5 0С і вологості 70 %, а за 45-50 днів до посадки переносять в тепле приміщення (18-20 0С). Тоді урожай часнику буде вищим.
Під час вегетації серед здорових рослин трапляються ослаблені, низькорослі, з пожовклим листям, що поникло. Це - прояв фузариозного в’янення. При підвищеній вологості грунту в дощові роки хвороба найбільш поширена.Тривале просушування допомагає відібрати хворі рослини.
Є два основні способи зберігання часнику: холодний і теплий. У першому випадку температура повітря має бути в межах від від 0 до +3, +6 0С. Другий спосіб зберігання передбачає температуру повітря 18-20 0 і застосовується лише для ярового часнику. При підвищенні темпера тури до 22-2З 0 убуває маса цибулини. Часто зберігають часник в будинку, підвішуючи цибулини, сплетені в коси. До нового урожаю зберігається лише яровий часник.
За матеріалами
Інтернету та періодичних
видань. 

Comments are now closed for this entry