Вже декілька разів на сторінках районної газети публікувалися матеріали до 75-річного ювілею гімназії, колишньої другої школи, яка існувала майже півстоліття, починаючи з 1944 року. Відомо й те, що педколектив гімназії на чолі з директором І. Г. Гнатюком ретельно готується до цієї славної дати, по крихітках збираючи матеріали про чеську гімназію, другу семилітню, а потім середню школу і до сьогодення закладу.
Для нас, випускників 60-х років, навчання в стінах рідної школи – це вже історія. Адже в числі учнів перших випусків були ті, хто пішов освітянською стезею і фактично вже вчив нас, а потім наших дітей і внуків. Це Г. І. Мельник, Є. Б. Кородзієвська, Н. В. Папроцька. Надіємося, що на сторінки історії школи будуть вписані імена випускників, які прославили другу середню своїми добрими справами, відданою працею, досягненнями в науці, культурі, спорті. А поки що нам хочеться поділитися спогадами про буденне, але таке для нас, колишніх учнів, цікаве і неповторне шкільне життя.

 

 Колектив школи. 1953 р.

 
До 1962 р. навчання відбувалося як в школі, так і в приміщеннях, які надавали нам наші добрі шефи і сусіди – підприємство “Південукрцемремонт” і військкомат. Пам’ятаємо, що при вході в школу з двору було маленьке однокімнатне приміщення, де жила зі своєю сім’єю сторож бабця Віра (В. С. Жарікова). Рано-вранці вона топила печі, щоб у класах було тепло, а на урок скликала нас великим гучним дзвоником, бо електричних тоді не було. Учні любили її за веселу вдачу і позаочі називали “наша партизанка”. Пригадуємо, як напередодні Нового року в молодші класи з вітанням заходив Дід Мороз і на наше приємне здивування називав більшість з нас по імені чи прізвищу. Дітлахи й не здогадувалися, що це була наша бабця Віра. А дзвоник потім став шкільною реліквією і ще довго служив нам на святах першого і останнього дзвоника.
Скільки було радості, коли ми перейшли на навчання в одну зміну завдяки добудові приміщення школи, майстерні, їдальні. Активно працювали у нас санпости. Санітари слідкували за чистотою в класах і виставляли оцінки за чергування. Періодично по черзі випускали стінгазету із дописами і дружніми шаржами. На нашу думку, вона виконувала виховну функцію. Клас – це піонерський загін, розбитий на ланки, між якими велося змагання за різними напрямками. Загони об’єднувалися в піонерську дружину. А вже в старших класах ми з нетерпінням чекали прийому в комсомол.


На перервах було гамірно, весело, іноді працював шкільний радіовузол. Старшокласники були вожатими у першачків. Із задоволенням ми брали участь у змаганнях по збору металобрухту, макулатури, надавали колгоспу допомогу у збиранні овочів. За зароблені кошти, які надходили на спецрахунок, за рішенням батьківського комітету, мали змогу здійснювати екскурсії в міста історичної і бойової слави – Брест, Львів, Острог. Найбільше боялися ми за будь-яку провину потрапити на засідання учкому чи батьківського комітету, який очолювали Н. К. Кирилова та О. С. Клименко, до речі, мама восьми дітей.
Репетиторства, яке поширене зараз, тоді не було. Вчителі займалися з нами додатково після уроків стільки, скільки було потрібно, надавали консультації, вели гурткову роботу. Серед нас було чимало обдарованих учнів, яких педагоги готували до участі в районних, обласних, республіканських олімпіадах з різних предметів. Це А. Решетняк, З. Тарасенко, М. Граб, О. Тарасова, К. Шагімарданов, В. Козак, Т. Моісеєва, В. Васильєва, нині вчені – професори Ю. Тарасов і Г. Матвєєв. Коли ми стали дорослими, то зрозуміли, як щиро наші вчителі намагалися вкласти в наші дитячі голови науку і робили все необхідне, щоб ми стали гідними людьми.
Після закінчення школи ми розлетілися хто куди. Але впродовж двох десятків років дотримувалися хорошої традиції – щороку зустрічалися в стінах рідної школи в першу суботу лютого. На жаль, ця традиція не утрималася. Ми зустрічалися тільки по ювілейних датах випусків, але вже за межами школи. Збираючись разом, згадуємо добрим словом своїх перших вчителів М. О. Носік, М. А. Горобець, Н. В. Гришаєву, А. М. Варницьку, Т. С. Савоткіну, директора школи П. Й. Граб, завучів І. І. Моісеєву, Т. М. Гуцал, класних керівників Т. К. Чикатович,
Н. А. Захаренко, Г. І. Мельник, В. М. Горошка, вчителів математики і фізики С. М. Кухарєва, М. К. Мартинюка, В. О. Хабатюка, російської та української мови та літератури О. І. Полякову, А. І. Комар,
Г. О. Дмитрук, Н. Ю. Глагов’як, географії і біології
В. С. Чабаненко, О. А. Бойко.
На братів-близнюків Клименків, В. Остапенка результативно вплинула профорієнтаційна робота керівника військової справи С. М. Паламарчука. Вони стали гідними офіцерами. Цікаво проходили уроки фізкультури і шкільні спартакіади завдяки вчителям Є. Плоцину і М. І. Комашко.
Педколектив був згуртований, талановитий, творчий. Вже після закінчення школи ми почули радісну звістку, що П. Й. Граб та Н. Ю. Глагов’як присвоєно звання “заслужений вчитель”.
Активну участь брали ми в художній самодіяльності. Залюбки відвідували заняття вокального, драматичного, танцювального гуртків. В цьому була заслуга Л. В. Перепелиці, З. Ф. Тарасенко, І. Ф. Лисака, О. М. Продана. А ще любили шкільні вечори, по-сучасному – дискотеки. Завдяки їм здійснювався зв’язок із навчальними закладами міста. До нас, як правило, по суботах приходило чимало ровесників з інших шкіл, а ми, відповідно, відвідували їх. Нам подобалися вечори у 5-й школі. Там був цікавий підбір модних платівок, які ставили в шкільній радіорубці. Хлопці чемно запрошували дівчат на танець, а тим дозволялося запросити партнера, коли оголошувався “білий танець”. А новорічні свята у нашій школі були просто надзвичайні. І своєю підготовкою, і казковим оформленням, і рівнем проведення. Гірка-східці із фойє прямо в зал, “падаючий сніг”, веселкові рухливі кулі, кімнати сміху, чудес, карнавальні костюми. І все це робили учні з вчителями під керівництвом майстра “золоті руки” В. М. Кородзієвського.
Якщо після закінчення школи не вдавалося вступити в технікум чи вуз, це не вважалося трагедією. Перед дирекцією школи і керівниками підприємств стояло чітке завдання: щороку забезпечувати випускників роботою на підприємствах міста. Крім того, в 9-10, 9-11 класах ми вивчали виробничу справу з обов’язковим проходженням практики на цементному, авторемонтному заводах, у вагонному, локомотивному депо. Ази робітничих професій учні опановували на уроках трудового навчання. Працювати на виробництві, як і навчатися заочно без відриву від виробництва, для багатьох з нас було престижним. Ми пишалися нашими випускниками - передовиками виробництва і залізниці. Серед них - брати Кротюки, Раданевичі, Клименки, Ткачуки, В. Хоменко, О. Кендись, В. Путілін, І. Краска, В. Коваленко, С. Роденкова, Л. Кротова, А. Хатунцев, С. Педченко, Д. Єфімов.
Закінчуючи допис, хочемо звернутися до всіх випускників нашої школи, до тих, хто вчився до нас, з нами і після нас: відгукніться, поділіться своїми спогадами. Зберімося дружно в день ювілею. Пом’янімо тих, хто не дожив до цієї славної дати. Життя триває, літа минають швидко. Без минулого немає майбутнього. А дітям продовжувати те, що започаткували їх батьки.
Нас кличе наша рідна друга школа. До зустрічі 10 вересня!
За дорученням випусків 60-х років
Людмила Клименко, Галина Кушнір,
Ольга Єгорова.
Фото з домашнього архіву О. Єгорової.

 

Comments are now closed for this entry