Сорок один рік… Саме стільки віддаляє нас від першого шкільного дзвінка, який своїм малиновим співом протягом 10 років скликав нас до порогу рідної школи. Теплі, приємні спогади переносять мене у найкращу пору життя – безтурботне дитинство, юність.
Здолбунівська перша – маленька, тепла і затишна школа. Феофанія Михайлівна Мазур – завжди врівноважена та вимоглива перша вчителька. Низенько вклоняюся їй та запевняю: “Я завжди пам’ятатиму Вас, Вашу науку, берегтиму тепло і доброту, які Ви залишили в наших душах”.
Минав час. Змінювались вчителі, навчальні предмети та і ми самі. Валентина Станіславівна Воєвудко, Ярослав Йосипович Трач – класні керівники. Молодий, розумний юнак, теж випускник нашої школи, став для нас старшим другом і порадником.
Сьогодні з’явилось багато нових професій: маркетологи, промоутери, мерчендайзери. Молодь обирає юридичні та економічні професії. А от найблагородніший фах шкільного вчителя менш популярний, впевнена, тому, що працю педагогів ми гідно оцінюємо вже у дорослому житті.
Коли я вступила до Київського політехнічного інституту, знадобились знання з фізики, математики, хімії, вміння правильно креслити. І як тоді було не зрозуміти, що все, що вмію та знаю, чим володію, подаровано мені кращими педагогами, майстрами вчительської справи Ігорем Миколайовичем Кондрацьким, Лідією Михайлівною Березою, Лідією Степанівною Головатюк, Вірою Федорівною Томашевською, Галиною Володимирівною Яворською. Коли знання і вміння проявляються легко і впевнено, згадую Поліну Филимонівну Кравчук. Вона навчила грамотно і вільно володіти українською мовою, використовуючи її багатство та виразність.
Сьогодні стильно, та і більшість роботодавців цього вимагають, знати іноземні мови. Для мене перша “English” – Ірина Степанівна Хомич. Мої маленькі спортивні перемоги пов’язані з ім’ям Юрія Даниловича Берези. З великою повагою і шаною згадую Володимира Григоровича Білошицького, Олега Євгеновича Базана, Галину Олександрівну Самкову, Андрія Леонтійовича Грисюка.
Тодішньому директору школи Борису Івановичу Демчуку вдалося створити міцний колектив вчителів-однодумців.
Минають роки. Переступаючи через шкільний поріг, йдуть у доросле життя нові покоління випускників. Я часто згадую своє учнівство. Та й як його забути, коли багато хто з моїх однокласників живе і працює у рідному місті? Ми часто зустрічаємось, спілкуємось. Зустрічі зі шкільними друзями – це завжди щирість, відкритість, світлі спогади. Школа нас поєднала, здружила. З часом ми зрозуміли, наскільки важливою і значимою була кожна хвилина, яку присвятили навчанню.
Від імені випускників 1979 року висловлюю щиру подяку, дорогі наші вчителі. Ми завжди лишаємося Вашими учнями! Прийміть щиру вдячність за високе служіння обраній справі, невтомний творчий пошук, самовідданість, доброту і щедрість Ваших душ.
Галина ЛУК’ЯНОВА
(ЛЕТКОВСЬКА),
випускниця ЗОШ № 1 1979 р.

Comments are now closed for this entry