Вірш-відгук на статтю Володимира
Дрозюка “...А по війні минуло вже 65 років!”

Ти чув, про що кричать німі руїни
Із жалюгідних нині пустирів,
Де ще болять останки України?..
Від цього предок наш би одурів.
Можливо, я когось тим і зворушив,
Хто ще, як мовлять, у Христі живе,
Бо той їх крик про вироджені душі
Спізнивсь, на жаль, в них вмерло все живе.
Коли ж в людини за душею паща,
Яка поживи прагне кожну мить -
Така людина вже, вважай пропаща,
Вона не зможе гідно вік прожить.
І все те нам непросто зупинити,
Сповідуючи Сина і Отця,
Бо мало хто своє нутро несите
Добереже таким аж докінця.
А щоб здолать всеукраїнське горе,
Недоторнанність заберім у всіх,
Закриймо шлях грошам у всі офшори
А лжу за непростимий маймо гріх!
Василь Ярмолюк,
м. Здолбунів.

Comments are now closed for this entry