Як комерційні банки жирують

на грошах ветеранів

В переддень 65-річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні всі, зазвичай, вшановують сивочолих ветеранів, яких залишилося вже так мало. Але чи всі? Щоб було зрозуміліше про що, власне, мова, коротко хочу розповісти про життя мого батька, учасника бойових дій.
Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, він закінчив тільки 9 класів і до армії його, звичайно, не взяли. Жив з батьками в селі, працювали на землі. Але до певного часу. Хтось доніс, що їхня сім’я допомагає партизанам. Батька заарештовують і садять до шепетівської гестапівської в’язниці. В маленькій камері з цементною підлогою і віконечком під стелею сиділо більше 30 в’язнів, що чекали своєї страти. В день давали лише кухоль баланди. І в цій камері смертників батько пробув більше півроку.


Але незбагненним чином йому пощастило. Мабуть, допомогла віра в заступництво святої Богородиці, якій він щиро молився, адже народився в день Покрови Пресвятої Богородиці. Замість страти його відправляють на роботу до Німеччини. Дорогою, десь під Львовом, батько тікає з потяга і майже два місяці, переховуючись в лісах і в копицях соломи, пішки добирається додому на Хмельниччину. Під час цієї “подорожі” тікає від поліції. Довелося побувати в загонах УПА, а потім і в радянських партизанів. За цю втечу, щоб не розстріляли сім’ю, до Німеччини їде його батько, де через декілька місяців помирає від недоїдання і важкої роботи.
З приходом радянських військ батько іде на фронт. Спочатку служив зв’язківцем, потім кулеметником і розвідником. З важкою котушкою телефонного кабелю, а потім з кулеметом пройшов, а, вірніше, проповз пів-Європи, брав участь у штурмі Берліна, визволенні Праги.
Після війни закінчив педінститут і майже 40 років навчав математиці сотні дітей у звичайній сільській школі. Ні, батько не був героєм в повному розумінні цього слова, але його життя і справи, дійсно, заслуговують поваги.
Так от, за те, що батько сидів у гестапівській в’язниці, від німецького уряду він отримав компенсаційні виплати з коштів фонду “Пам’ять, відповідальність і майбутнє”. Кошти не такі вже й великі, але все-таки добра підтримка при нашій бідності. Зберігалися ті гроші, як кажуть, “в панчосі”, десь в шафі, тож добряче були пошматовані мишами (і чому вони їм так смакують?). Частину євро, які залишилися після того, як я забрав батьків до себе доглядати, було покладено на депозит в Здолбунівську філію банку “Надра”. Останній строк погашення депозиту минув вже більш як 3 місяці тому, однак гроші нам не віддають, відсотки не нараховують. Обіцяють видавати тільки 10 євро в місяць на лікування. Тобто, щоб одержати всі гроші, потрібно більш ніж 12 років. Це якраз до 100-літнього ювілею батька. Звичайно, дай, Боже, дожити до нього, але все-таки... Адже зараз, в свої 87 років, батько не бачить на одне око, погано чує, ледве ходить, має проблеми з серцем і ще купу інших болячок, про які навіть соромно говорити чужим людям. Як думаєте, дадуть в поліклініці довідку про те, скільки коштує лікування? Ото ж бо! І нам дали довідку аж на 100 грн. (!) в місяць. Звідси і взялася сума в 10 євро.
До речі, а знаєте, скільки платить держава по догляду за непрацездатною особою, якій виповнилося 80 років? Не повірите - аж 4 грн. 80 коп. в місяць. І це за умови, що ви ніде не працюєте, не займаєтесь бізнесом і не стоїте на обліку в службі зайнятості. Оце турбота, ну “майже” як в Італії!
Ось і проживаємо ми на скромну батькову пенсію в 1200 гривень. Бо де знайти в наш час більш-менш пристойну роботу мені, інженеру-машинобудівнику передпенсійного віку, в нашій провінції, де майже всі підприємства розвалені “до основанья”, як співається у відомій пісні? І в оте омріяне “а затем”, не дуже віриться.
Так що ці 10 євро - це не просто насмішка чи знущання, це - цинічне приниження людської гідності, причому за свої кровні!
Ось так у нас ставляться до ветеранів та, власне, і до всіх людей. Адже гроші з банку ніде не поділися, їх просто забрали в одних і віддали іншим під величезні відсотки, а добрячу частину, як говориться, просто вкрали. І причина тут зовсім не в фінансовій кризі. Це криза моралі, порядності, чесності, доброти! Сказане стосується не лише банку “Надра”. Таких проблемних фінансових установ у нас десятки, а вкладників - мільйони. І тут виникає питання, на яке навряд чи хтось у нашій країні дасть відповідь: чому ніхто з власників чи керівників таких банків не відповів за свої злочинні дії не те, щоб своєю свободою, а хоча б частиною своєї нечесно нажитої власності - шикарними будинками, автомобілями, закордонними рахунками, яхтами та ін.
До речі, відгадайте загадку: які будівлі в нашому місті найкращі - усі в мармурі, дзеркалах та ще й з охороною? Правильно, це банки!
І що ж це за каста така банківська! Не беруть її ні суди, ні органи державної влади. Я оце зателефонував на “гарячу” лінію обласної держадміністрації, і знаєте, що мені відповіли? Діяльність приватних структур, в тому числі і комерційних банків, не їхня компетенція, і ніякого впливу на них вони не мають. Ось так! Докерувалися!
На завершення хочу сказати: люди, не довіряйте свої важко зароблені гроші таким банкам! Краще купіть що небуть для себе. І без нагальної потреби не лізьте в їхні кабальні кредити, якщо не хочете залишитися без спідньої білизни. Якщо ж добровільно не віддавати їм свої кровні, тоді менше буде таких ракових пухлин на тілі нашої держави.
Григорій САМЧУК,
с. Ільпінь-2.

 

Comments are now closed for this entry