Приміщення райвійськкомату, яке ви бачите на цьому фото, має пряме відношення до ювілею газети, бо саме у ньому у 1939 році розміщувалася редакція газети “Нове життя”. Тут же і друкувався наш часопис. Обладнання було вкрай примітивним (зараз, щоправда, взагалі немає ніякого!): друкарська машина “американка”, одна - плоского друку та ніж для різання паперу. Працювало тоді у друкарні дев’ять чоловік: завідуючий, два друкарі і учень, два складачі вручну та учень і двоє чоловік, котрі були за “моторів”- вручну крутили машини. Одним із складачів був колишній власник друкарні Авербух.

 

Сьогоднішній номер газети вінчає семидесятилітню працю редакційного колективу, бо завтра виповнюється рівно 70, коли побачив світ перший номер “Нового життя”. Вицвілий примірник того першого номера нашого часопису і досі висить на стенді в кабінеті преси редакції. Тоді газета була органом Тимчасового управління міста і вийшла тиражем усього 800 примірників. Підписав її до друку редактор Н. М. Кундіренко.


Потім його замінив на цій посаді Сидір Якович Чкана, який редагував газету аж до війни.18 червня 1941 року він пішов у відпустку, передавши ключі від редакції сторожеві. Це був останній день, коли колектив редакції бачив його живим. Бо через кілька днів Сидір Чкана із свого рідного Менського району, що на Чернігівщині, пішов на фронт і мужньо боровся з фашистами. Дожити до Дня Перемоги йому не пощастило, бо полковник Чкана загинув смертю хоробрих у боях за Білорусь під час знаменитої операції “Багратіон”.
У перші дні війни редакція продовжувала випуск газети до 27 червня, а тоді спалила всі папери і припинила роботу. Друкарня ж проіснувала до 1943 року, а тоді її нехитре обладнання німці вивезли до Рівного, бо були підозри, що саме на ньому хтось віддрукував листівки, які в цей час з’явилися в Здолбунові.
Після війни редакційний колектив очолювали Іван Ілліч Губар, Станіслав Павлович Біляк, Микола Іванович Радулевич, Костянтин Пилипович Бондаренко, Петро Павлович Герасименко. Два десятки літ редактором районки був колишній фронтовик Павло Панасович Моргун, який нині живе в Рівному. Його замінив Михайло Степанович Сергієнко. З 1988 року редакцію очолює Володимир Васильович Дрозюк.
У колективі районки завжди трудилися талановиті журналісти. Серед них доктор економічних наук, професор Іван Іванович Кукурудза, доктор історичних наук, професор Валерій Йосипович Сидорук, Ніла Василівна Дзюбенко, Володимир Гаяздинович Баталов, Євген Юхимович Шепітько, Василь Тимофійович Закревський, Олександр Сергійович Лагодзінський і багато інших.
Нині історію району пишуть газетними рядками не менш талановиті люди. Це Тамара Петрівна Окрушко, Євген Павлович Шилан, Людмила Іванівна Васюк, Ольга Степанівна Якубчик. За сумлінну багаторічну працю усі вони мають багато різноманітних відзнак. Т. П. Окрушко, наприклад, удостоєна Почесного знака НСЖУ і Золотої медалі української журналістики. Таких же нагород, двох Грамот Верховної Ради України і почесного звання “Заслужений журналіст України” удостоєний головний редактор газети В. В. Дрозюк. Високу відзнаку “Зірка української журналістики” носить на грудях Є. П. Шилан.
Та справа не в нагородах. Вона в тому, що кожен, хто взяв у руки перо, служить своєму народу, як служить їм і сама газета. Вона завжди була з людьми, писала про їх болі і турботи, ділила з ними і радість, і горе. І вдячні читачі відповідали їй за це своєю любов’ю. У кращі часи тираж газети сягав понад 12 тисяч примірників.
А скільки праці доклали до творення газети поліграфісти! Серед них варто назвати Олексія Марковича Бондарчука, котрий друкував газету ще до війни, друкарів Степана Миколайовича Петрушина (першим у Здолбунові освоїв повнокольоровий друк газети), Валентину Кирилівну Корчагіну, метранпажів Надію Володимирівну Мініч та Ніну Миколаївну Троян, лінотипістку Ніну Петрівну Ковальчук. Багатьох з названих людей вже немає серед живих, але пам’ять про них живе у колективі завжди!
Особливої уваги і добрих слів заслуговує колишній коректор газети Надія Андріївна Гаврон, яка прийшла в редакцію відразу ж після закінчення середньої школи і пропрацювала тут 41 рік! Вона виконувала в колективі найрізноманітніші доручення: вела касу, відповідала за облік листів і кадрів, обиралася профорганізатором, однією з перших освоювала комп’ютерну техніку. І сьогодні вона не забуває свого рідного колективу, цікавиться його проблемами, радіє успіхам, з гіркотою сприймає невдачі.
Подібне можна сказати і про колишню секретар-друкарку Валентину Іванівну Нестерську, колишнього бухгалтера Ніну Андріївну Дрозюк.
Вони також доклали багато зусиль для безперебійного виходу газети у світ у минулі десятиліття, ніколи не обмежували своєї роботи виконанням суто посадових обов’язків.
У “Нового життя” є багато друзів, тих людей, з чиєю допомогою творяться газетні номери і пишеться газетними рядками історія району. Це Микола Ужвін з Бущі, Василь Ярмолюк із Здолбунова, Софія Сидорук, завідуюча організаційним відділом районної ради, Володимир Бородій, голова районної організації Товариства Червоного Хреста України, Ігор Ольшевський, Здолбунівський міський голова, Віктор Голуб, інженер ВАТ “Здолбунівський завод нестандартного обладнання” і багато-багато інших. Ми щиро вдячні їм всім і сподіваємося на дальшу співпрацю.
Газета родом із 1939-го. Але це не означає, що вона чужа людям. Вона - це частина нашої історії. Нелегкої, стражденної історії України і її куточка - Здолбунівщини. Вона - частина нашої нової історії, історії незалежної України. І ми цю історію писатимемо й далі, допоки стане сил і снаги, допоки газета буде потрібною людям!

Comments are now closed for this entry