Олександр Аліксійчук - керівник компанії «ІNTER-BETON BUD», меценат, волонтер, спонсор багатьох проектів Рівненщини і просто успішна людина. Розмова вийшла доволі душевною і навіть дещо емоційною. Олександр поділився з нами ексклюзивними фактами зі свого життя, наприклад про досвід вирощування малини, як з випадкового хобі вдалось зробити вдалий бізнес.

- Розкажіть трішки про себе.
- Звати мене Олександр Аліксійчук, родом зі Здолбунівського району, я люблю казати, як мої друзі - ми з мальовничого села Буща. Народився у 1981 році. Там же, в рідному селі, пішов у школу. Саме потрапив на «злам» такої історичної зміни у нашій країні, визволення з радянського гніту в 1991 році. Я ще пам`ятаю ті черги за однією курткою, коли стоїш два дні, мама з татом по черзі змінюються, і коли нарешті дійшла твоя черга - перед тобою куртку забирають. Це кінець 1980-х початок 1990-х років.
У 1998 році, закінчив Бущанську ЗОШ І-ІІІ ст. із золотою медаллю. Мав бажання вступити до університету, на той момент це була Рівненська державна академія водного господарства, під час навчання у якому було 3-4 трансформації. Хотів вступити на економічний факультет, але відсутність коштів, не дала змоги це зробити. Довелось обирати щось інше, більш просте, приземлене. Це був механічний факультет, оскільки мій рідний дядько Роман Петрович завжди казав: «Механік може бути ким завгодно: економістом, політиком і управлінцем, механіком або інженером, питання чи економіст може бути механіком». Тому склав бліц-іспит, точніше три в один день, і за результатами співбесіди я таки пройшов, але конкуренція була доволі достойною.


- Якою на Вашу думку є успішна людина?
- Успішні люди - це не тільки ті, хто займають керівні посади. В моєму розумінні успішна людина та, яка має стабільну роботу з оплатою, порядок в сім`ї і є щасливою. Можливо, комусь щастя у 10 тисячах гривень, комусь у 100 тисячах, а комусь у мільйоні. Серед мого оточення не було двієчників. От я часто бачу у Facebook картинки, на кшталт «зустріч випускників пройшла на яхті двієчника», я особисто не знаю таких людей в своєму оточенні. Серед успішних бізнесменів таких немає, всі вони освічені люди, навіть якщо на перший погляд можуть здаватися грубими або схожими на людей з 90-х.
Вони всі знають багато різних предметів шкільного та університетського формату. Так, можливо, бізнесмени не завжди коректно пишуть, твори без помилок, але технічні науки знають добре. Тому до таких тверджень, я ставлюсь доволі скептично. Звісно, якщо говорити про людину, яка в школі не добре вчилась, такі одиничні, успішні історії є. Якщо говорити зараз, наприклад, про професію будівельника, то сьогодні вона є доволі цікавою та перспективною. Певний період 90-х будівельники були не затребувані, тому що не було будівництв, а зараз навпаки. Неважливо чи це в Україні, чи за її кордонами. До того ж наші люди, які добре знають іноземну мову, можуть працювати за кордоном й досягнути досить хороших результатів. Тому зі свого боку я обрав факультет, який надав мені можливість розвиватись.
- Який нині у Вас ритм життя? Чим Ви живете й займаєтесь, окрім основної роботи?
- Мені в житті пощастило, адже моя основна робота - це моє хобі. Я люблю свою роботу, вона приносить мені задоволення, я справді кайфую. Кілька років тому я задав собі запитання, яке ж моє хобі, і прийшов до цієї думки. Також я займаюсь різною волонтерською діяльністю, меценатством, підтримую молодих спортсменів - це стосується дітей різного віку й незалежно від виду спорту. Відверто кажучи, не завжди це афішую, адже вважаю, що потрібно вкладати у майбутнє. А наші діти - це і є майбутнє. Крім того, маю таке хобі, як малина, але це для душі.
- До речі, нам давно відомо про Ваше захоплення малиною, розкажіть з чого все почалось.
- Колись я купив декілька кущів малини, 5-6, а можливо й 10. Посадив, а в серпні пожинав перші плоди. До речі, мій старший син Михайлик любить малину, і їсть у всіх її проявах, будь це варення чи свіжа ягода, а решту фруктів і ягід його неможливо вмовити з`їсти.
На той час з тих кущів малини я зібрав 2 літри ягід. Після цього вирішив переглянути в Інтернеті, що це за сорт такий, дивився різні відео, читав сайти. Так все почалось...
Відразу в мені увімкнувся економіст, той, який у 1998 році не отримав освіти. Сів, порахував (до речі, після університету, через 2 роки, я все ж здобув цю спеціальність). Подивився ціни, і так виникла думка про відгалужений від основної роботи бізнес.
Бізнес, який би міг приносити моральне задоволення. Виникло бажання посадити плантацію ягоди-малини. Поїхав до батьків у село, зайшов до кума, кажу: «У Вас там є гарна ділянка землі, давайте посадимо там малину». Було в планах більше розвивати бізнес, але нині ринок, який дозволяє тобі десь подіти продукт, котрий швидко псується - не дозволяє розвивати справу у таких обсягах, як би цього хотілось. Друге – людський ресурс. Його в селах немає. Люди їдуть за кордон.
Тому ми зупинились на 1,5 га ягоди і зробили її органічною. Напрямок ягідництва, який розвивається у Європі - органічна ягода затребувана й користується попитом. Ми пішли на цей крок, зробили сертифікат відповідності, у нас є така організація «Органік стандарт», сертифікати якої визнають по всьому світі.
Результат, який був у цьому році, дає надію, що цим все ж цікаво займатися. Ми зібрати близько 6 тонн ягоди у проміжку за місяць, і в піковий період з нами працювали 30 людей на зборі, адже малину потрібно збирати швидко, у межах 4 днів, щоб встигнути транспортувати її до Рівного, а звідти вже в Зорю. Ми веземо її у холодильники компанії «Любисток», у нас з ними підписана угода, й вони приймають нашу органічну ягоду. Але для мене це не заробіток, це заробіток швидше для моїх родичів.
- Як Ви все встигаєте, поділіться секретом, скільки ж Ви тоді часу приділяєте для сну?
- Сім годин я приділяю для сну, а чи вистачає часу для відновлення? Просто ще організм достатньо сильний. Хоча поспати я люблю. Якщо на вихідних є така нагода, годинку-півтори із задоволенням використовую.
А як все встигаю? Секретів немає, є бажання залишити після себе щось таке, коли тебе не стане, або ти будеш сидіти й пити чай біля каміну, чи на березі річки, а тебе будуть згадувати приємними словами.
Це будуть твої діти, рідні близькі або знайомі, чи взагалі незнайомці, які знають про тебе через твої справи. І будуть казати: «А був там Олександр Аліксійчук, класний чувак, робив щось корисне», – жартома сказав пан Олександр і продовжив: - Якщо ми говоримо про професійну сферу, то коли я їду з сім`єю по різних регіонах, де ми будували багато різних комплексів, мені приємно похвалитися перед сином, який вже розуміє, що це будувала компанія його тата. Ми коли проїжджаємо повз мурал: «Ооо тату, це той мурал, який ти допомагав зробити» - цитую старшого сина Михайлика.
Мій син гарно малює, тому на такі речі завжди звертає увагу, це мене надихає. Потрібно дітям залишити ту спадщину, яка дасть змогу гордитись, що вони носять твоє прізвище і що ти є їхнім батьком. Щоб внуки могли сказати, що твій тато зробив щось для міста, області, а можливо й України, з часом. Спадок. І мова не про гроші.
Ітерв’ю кореспондента з О. АліксійчукОМ. §

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити