Олег ТИЩЕНКО.

Нещодавно вдалося побувати у приміщенні, де незабаром має розпочати роботу Здолбунівський районний історико-краєзнавчий музей. Своєрідну екскурсію проводив директор цього закладу Олег Олександрович Тищенко. Сказати, що він ентузіаст і просто горить довіреною йому справою - не сказати нічого. Але, якщо подивитися на те, в якому стані музей нині і скільки ще потрібно там зробити та яких зусиль докласти, аби цю суспільно важливу справу таки довести до кінця, розумієш: без допомоги усієї громади, без її зацікавленості і конкретних дій не обійтися, хай навіть один у полі й воїн...
Олег Олександрович люб’язно погодився розповісти про сучасний стан справ та перспективи історико-краєзнавчого музею у Здолбунові. Можливо, дізнавшись про це більше з пропонованого нижче інтерв’ю, до створення осередку збереження нашої з вами історії долучитесь і Ви.

 

- Пане Олеже, наскільки відомо, це вже не перша спроба заснувати у нашому місті історико-крає­знавчий музей...
- Так. Перший такий заклад діяв при залізничному училищі ще до революції 1917 року. Це підтверджує публікація в одній з тогочасних газет, де писали, що знайдений під час робіт у кар’єрі Мильська незвичний кістяк людини було передано в музей при двокласному залізничному училищі у Здолбунові.
Пізніше були й інші різні спроби. Але відсутність і досі саме районного краєзнавчого музею пояснюється багатьма чинниками. Одним з таких, зокрема за радянської доби, був розвиток місцевих підприємств, адже для кожного з них питанням престижу було мати свій власний музей, принаймні музейну кімнату чи куточок. Їх існувало багато, і всі - відомчі, тож і не виникало питання про створення закладу “централізованого”. Так тривало аж до 1987 року, коли партійним органам стало зрозуміло, що треба якось рятувати ситуацію, а музей це все ж таки інструмент виховання молодого покоління і гуртування активних людей старшого віку... Справу створення музею було доручено групі осіб, в числі яких працювала людина з прізвищем Киян (на жаль, більше даних про неї не маю). На той час звільнилося й приміщення, де планували розмістити музей, - ощадкаса, що працювала на вул. 1 Травня (тепер - Кн. Ольги, дім, де діє районна бібліотека для дітей та юнацтва), переїхала на вул. Шевченка. Киян почав (чи почала) збирати експонати, це засвідчують її (чи його) підписи на документах до частини колекції, що збереглась у відділі культури. Продовжила справу Аполлінарія Филимонівна Кравчук. Їй вдалося зібрати чимало експонатів, зокрема нагороди наших земляків, їх відзнаки з різноманітних виставок, цікаві матеріали, документи і фотографії. Згодом вона цю справу також передала наступникам. Та на початку 90-х було вже не до музею.


Знову повернулися до цього питання у 1996-му, при підготовці до відзначення 500-річчя Здолбунова. Тоді музеєм займався Юрій Андрійович Шевцов. Але з приміщенням під заклад не визначились. Це повторилось і коли через 10 років за діло взявся Микола Сергійович Огородник, і коли у 2011-му до справи долучився Олег Миколайович Буздиган. Остаточно ж вирішили, що музею таки бути, у 2013 році і зійшлися на думці, що розмістити його варто у будівлі колишньої стоматполіклініки.
Наприкінці жовтня 2014-го на сесії районної ради депутатський корпус підтримав мою кандидатуру на посаду директора районного історико-краєзнавчого музею, а 5 листопада зі мною підписали конт­ракт. І першим, що зробив в якості офіційної особи, була реєстрація музею як комунальної установи районної ради. Отож, 24 листопада (дату реєстрації) можна вважати справжнім днем народження музею.
- Заклад зареєстровано, але, фактично, його треба створити чи не з нуля. З якими труднощами стикнулися?
- Головна проблема, як і раніше, це - приміщення. Найперше, що будівля не є комунальною власністю і, відповідно, немає можливості фінансування закладу коштом громади району. На сьогодні приміщення по Фабричній, 9 - державна власність, якою користується ВДСО МВС, у нього будівлю орендує районна рада. Через це усі поліпшення, які можемо в приміщенні зробити, потрібно узгоджувати з ВДСО. Крім того, усе зроблене просто може враз відійти тому, у чиїй власності приміщення лишиться в разі непродовження договору оренди з районною радою. Хоча надія повернути приміщення в комунальну власність є, для цього вже зроблено певні кроки.
Інший момент: приміщення реально знищене. Сюди, у підвали та на подвір’я, десятиліттями мешканці прилеглих садиб скидали усіляке сміття. Чимало його вже вивезено, але розчищено лише одне крило з підземної частини будівлі.
Відсутнє опалення, освітлення, потрібно перекрити дах, облаштувати внутрішні комунікації. Потребують ремонту стіни, заміни - підлога, вікна... Водночас будівля історична, в ній особлива система вентиляції, яку хотілося б зберегти, тож до ремонту варто залучити фахівців. Необхідні спеціальне обладнання і меблі...
Ще одна проблема - кошти. Їх потрібно немало.
- Є люди, які допомагають у справі облаштування музею?
- Так. На сьогодні вже проведено шість толок за участю небайдужих людей, друзів. Дуже гарно попрацювали учні залізничного училища. Постійно долучаються до справи В. Остапук, О. Руденко, В. Кашубський, Ю. Мельник, В. Чумак, А. Пальчевський, В. Мацюк, а один раз - навіть Сотня самооборони. Надає певну допомогу мерія - переважно транспортом, за що окреме спасибі.
Налагоджено співпрацю з обласним краєзнавчим музеєм, рівненським товариством колекціонерів “Антикваріат давнього міста”, місцевими закладами культури, біб­ліотеками, краєзнавцями.
Роботи багато, але важливо діяти, а не сидіти, склавши руки. Тож і надалі організовуватимемо толоки, прийматимемо допомогу від усіх, кому не байдуже до збереження історії краю.
- Звичайно, останнє - головне завдання музейного закладу, а якими ще, на Вашу думку, мають бути його функції?
- Дуже важливо, щоб музей виконував не лише ілюстративну роль, а й освітньо-просвітницьку, навчально-виховну функції. Прагну, щоб у майбутньому заклад мав прикладну форму, щоб у ньому можна було проводити уроки історії, щоб молодь почувалася в музеї комфортно. Я бачив усе це під час відвідин музеїв у інших країнах, наприклад, у Німеччині, у США. Варто запозичити цей досвід.
- Яким буде внутрішнє наповнення, зміст експозиції музею?
- Плануємо в окремих залах відобразити періоди неоліту і Середньовіччя. Буде, безперечно, й “Індустріальний” зал, присвячений історії залізниці і цементного заводу, завдяки яким, безсумнівно, Здолбунів і став містом, а також зал “Воєн і революцій”. Певну частину експозиції присвятимо і радянському періоду. Певну - природі краю. Та найактуальнішим і найтрагічнішим має стати зал Героїв Небесної сотні, Майдану і АТО, саме його сподіваємось оформити першим і відкрити для відвідувачів вже наприкінці весни.
- А експонати?
- Чимало експонатів уже є. Документи, світлини, речі. Це і частина раніше зібраної колекції, і знай­дені тут, вже у приміщенні музею, і ті, які передали волонтери й учасники АТО, - сучасні, гіркі... Щось у перспективі доведеться замовляти в реконструкторів, якісь речі брати на тимчасове експонування з інших музеїв.
Наразі працюю над створенням електронного банку вже наявних експонатів, музейні фонди мають бути описані й систематизовані. Їх повна база саме в електронній формі буде представлена в області чи не першою. До слова, ось її елект­ронна адреса: http://lib.ukrsd.com.ua/index.php?name=Pages&op=cat&id=39
- Жителям краю відомо, що містилось у приміщенні, нині відданому під музей, в радянські часи і в останні роки, але ж збудовано його раніше...
- Звели цю будівлю як профільну поліційну дільницю з камерами попереднього ув’язнення у 1903 році. За моїми даними, потреба у створенні дільниці (додатково до вже існуючої на “негритянці”) виник­ла у зв’язку з ускладненням криміногенної обстановки на Вілах. Здебільшого саме там оселялись ті, хто приїхав заробити копійку, працюючи на цемзаводі (що після 1900 р. саме набрав обертів), а серед них були люди різні. У складі дільниці діяли жандармське та тюремне відділення і так званий секретний відділ. Царську поліцію змінила польська, а її - НКВСники. У цьому приміщенні людей утримували, катували, тут страждали і віддавали Богові душу... Згодом тут містилась стоматполіклініка, її змінив відділ ДСО МВС.
Приміщення дійсно має досить важку енергетику. Тому вважаю, що там мають відслужити молебні священики усіх конфесій.
- Вважаєте на сьогодні, коли в країні настільки непроста ситуація, створення музею на часі?
- Так, саме - на часі. І саме через те, які завдання музейна установа покликана виконувати. Можливо, якби такий музей діяв у Здолбунові давно, і молодь місцева була б дещо іншою. А якби українські музеї, українські гімназії, університети активно діяли і розвивалися на Сході України, в Криму, можливо і не мали б ми там ніяких референдумів, ДНРів чи ЛНРів. А оскільки нічого українського за 23 роки там не створили, казали “не на часі”, “коштів нема”, то й маємо результат...
- Дякую за інформативну розмову і щиро зичу Вам успіху у розпочатій нелегкій справі, а ще - активних і хороших помічників.
Спілкувалась
Ольга ЯКУБЧИК.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації. Коментатори які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі неавторизованих користувачів друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити