Туберкульоз (сухоти) відомий з сивої давнини. Впродовж тисячоліть він вражав і заганяв до могил мільйони дорослих і дітей. Епідемії туберкульозу хвилеподібно то затихали, то спалахували з новою силою. Остання велика всесвітня епідемія була в ХІХ ст., коли ще не винайшли антибіотиків та інших протимікробних засобів. 
Завдяки відкриттю в ХІХ-ХХ ст. ст. кислотостійкої палички мікобактерії туберкульозу Робертом Кохом та Х-променів Рентгеном з’явилися нові можливості в діагностиці недуги. В 1919 р. Кальмет і Герен розробили протитуберкульозну вакцину БЦЖ. В 1944 р. Вассман отримав протитуберкульозний препарат стрептоміцин.


Але кінець 2 тисячоліття ознаменував себе новим витком епідемії туберкульозу і нині він - найпоширеніше, після малярії, інфекційне захворювання. Щорічно в світі на туберкульоз хворіє 9-10 млн. чоловік, 60 % припадає на країни, що розвиваються, 3-4 млн. чоловік помирають від цього захворювання. Захворюваність на туберкульоз у Здолбунівському районі за 2011 рік становила 65 чоловік на 100 тис. населення.
Туберкульоз - соціальна хвороба, тому він поширюється у тих країнах, де поганий добробут населення, низька його освіченість, примітивна санітарна культура, а також кризовий соціально-економічний стан. Саме через соціально-економічну кризу 90-х років минулого століття, стреси, незбалансоване харчування, недоїдання, забруднення довкілля, насамперед повітря, води і харчових продуктів пестицидами та іншими нечистотами знизився імунітет багатьох людей, і на цьому тлі в Україні відбувся спалах туберкульозу.
Найхарактернішими симптомами туберкульозу легень є кашель з виділенням мокротиння протягом 3 тижнів і більше, який може супроводжуватися втратою маси тіла, втомлюваністю, лихоманкою, болем в області грудної клітки, втратою апетиту, кровохарканням.
При наявності цих симптомів потрібно якнайшвидше звернутися до лікаря. Чим раніше хворий це зробить, тим менше інших осіб він заразить, а лікування проходитиме легше і швидше. Його тривалість 6-8 місяців, смертність не перевищує 0,5 %. Якщо ж хворий зволікатиме, то це призведе до зараження більшої кількості сторонніх осіб, не виключено хірургічне втручання, тривалість лікування може сягнути 2 і більше років, а смертність становити 25-50%.
Підвищений ризик захворіти на туберкульоз мають особи, які контактують з хворими на цю недугу, бездомні, біженці, мігранти, ув’язнені та ті, що звільнилися з установ відбування покарань, пацієнти наркологічних і психіатричних установ, особи з пригніченою імунною системою (хворі на цукровий діабет, виразкову хворобу), особи, що отримують гормональну, цитостатичну і променеву терапію.
Основними методами виявлення туберкульозу є туберкулінодіагностика, рентгенографічне обстеження, бактеріологічна діагностика. Ці методи, кожний окремо чи в сукупності, застосовують у відповідних групах населення. Туберкулінодіагностику - у дітей та підлітків; рентгенофлюорообстеження - у осіб старше 15 років; бактеріологічну діагностику проводять окремим групам диспансерного нагляду.
Чітке уявлення про враження легень туберкульозом дає рентгенологічне дослідження органів грудної клітки. Флюорографія проводиться всім дорослим і дітям з 15 років і старшим 1 раз у 2 роки. Щорічно це обстеження повинні проходити особи, які стоять на обліку з приводу хвороб шлунково-кишкового тракту, цукрового діабету, ендокринних хвороб, хронічних неспецифічних легеневих захворюван, психічних захворювань, алкоголізму.
Хворим з хронічними легеневими захворюваннями не туберкульозної етіології, крім рентгенологічного обстеження органів грудної клітки, необхідне мікроскопічне дослідження мокротиння.
Туберкульоз вражає різні системи та органи людського організму, тому для діагностики позалегеневих форм недуги застосовують спеціальні методи обстеження, в залежності від локалізації процесу.
Єдиним методом раннього виявлення інфікованості та захворюваності дітей і підлітків туберкульозом у всьому світі є туберкулінодіагностика - специфічний тест. Проводиться туберкулінодіагностика щорічно дітям віком до 15 років шляхом внутрішньошкірної проби Манту. Слід зауважити, що сама проба не шкодить здоровим дітям і дітям з різними соматичними захворюваннями.
При виявленні дітей з позитивними пробами їх обстежують і в разі потреби призначають курс профілактичного лікування, а при встановленні захворювання на туберкульоз проводиться лікування в стаціонарі.
Профілактика туберкульозу складається з комплексу різних заходів. Розрізняють специфічну профілактику - щеплення, ревакцинацію, хіміопрофілактику, санітарну та соціальну профілактику.
Специфічна профілактика здійснюється вакциною БЦЖ. Це живі бактерії вакцинального штаму, які розмножуються і приводять до розвитку імунітету протягом 7 років. У 7-річному віці проводиться ревакцинація.
Під хіміопрофілактикою розуміють призначення протитуберкульозних препаратів здоровим людям, у яких є підвищений ризик зараження і захворювання на туберкульоз.
Санітарна профілактика передбачає планомірне здійснення санітарно-гігієнічних і профілактичних заходів, спрямованих на попередження зараження і захворювання туберкульозом здорових людей. Це, зокрема, проведення поточної і заключної дезінфекції, ізоляція дітей від хворих на туберкульоз, щеплення новонароджених, регулярне обстеження осіб, що контактують з хворими, проведення їм профілактичного лікування, інтенсивне лікування хворого.
Соціальна профілактика включає в себе наступне: забезпечення позачергового відселення хворих на туберкульоз з гуртожитків, густозаселених квартир, де немає можливості ізолювати хворого; забезпечення населення мінімальним прожитковим рівнем, житловою площею і необхідними продуктами для збалансованого харчування; оздоровлення умов зовнішнього середовища; боротьба з алкоголізмом і наркоманією.
Чим ширше здійснюватимуться профілактичні заходи, тим менше буде затрат на лікування і тим більше людей збережуть своє здоров’я і життя.
Ніна КЛИМОВИЧ,
райфтизіатр, заслужений лікар України.
Ганна РЕШЕТНЯК,
лікар-фтизіатр.

Comments are now closed for this entry