Роботі на освітянській ниві Раїса Володимирівна Шевцова, вчитель української мови та літератури Здолбунівської гімназії, присвятила майже чотири десятиліття. Нагородою за цей копіткий труд є чимало вручених їй у різний час відзнак, присвоєне звання вчителя-методиста. Але визнаний колегами блискучий професіонал, порадник та наставник молодих педагогів, багатогранна особистість і сьогодні на досягнутому не зупиняється. Раїса Володимирівна постійно працює над собою, винаходить щось нове, аби розвинути в учнях інтерес до предмету, навчити розумінню краси художнього слова. Без жалю віддаючи дітям тепло свого серця, вона виховує їх любов‘ю, добротою та повагою, відкриваючи учнівські таланти, допомагає їх розквіту. Усе її життя і справді, як напише сама вчителька в одному із власних віршів, це “вічна дорога до школи”.


Мета і наполегливість
...Неділя по обіді. У здовбицькій сільській хатині гості - до батьків часто приходять люди, чи порадитись про щось, чи, як от зараз, просто поспілкуватись відпочиваючи. З вікна чути мамин голос - лине її спів. Мале дівча, заслухавшись, дивується: як же гарно поєднуються у пісні музика і слова, яка вона переливчаста - то притишена, а то гучна, то лагідна, а то немов розгнівана, чи сумна, журлива. І раптом щось непоясненне, незбагненне затепліло в грудях, що аж затріпотіло пташиною сердечко: “Як же я люблю тебе, мамо, люблю твої пісні, мову і ласку!”


Змовкає пісня, і Рая з гуртом сусідських дітлахів помалу переймаються вже своїм “клопотом”. У них розпочинається урок. На перевернутому великому старому дерев‘яному кориті Раїса щось старанно виводить крейдою. Вона - вчителька. Свого лідера, записуючи за ним з імпровізованої класної дошки, наслідують її товариші - учні... Раїса Володимирівна розповідає, що так було, скільки себе пам‘ятає - вона завжди мріяла стати вчителем.
Поступово, в роки навчання у Здолбунівській тоді середній школі № 4, це прагнення переросло у впевненість: вчителем буде. Підкріпили цю віру своїм прикладом прекрасні педагоги, зустріч з якими там подарувала їй доля, - Галина Миколаївна Михайловська, Надія Йосипівна Ніколайчук, Яків Якович Конєв.
Після прощального шкільного балу з усього їх випуску лише Раїса Володимирівна обрала фах педагога. Наполегливо, хоч і нелегко, йшла до мети. Не вступивши до вузу з першого разу, не здалася, не слухала порад рідні обрати щось інше, лише промовляла крізь сльози: “Я їм доведу. Я вступлю, буду вчителем”. Так і сталось. Вже спливли десятиліття, відколи закінчила Рівненський педагогічний інститут.

“Люби дітей, а потім - вчи”
Цей заповіт свого класного керівника Я. Конєва, адресований їй ще на випускному балу, Раїса Володимирівна досі береже в серці, і вже як власне вчительське кредо втілює в життя. У педагога особливий підхід до кожної дитини, бо перш за все у своїх учнях бачить особистості, які поважає, завжди по-материнськи, з розумінням до них ставиться.
На своїх уроках Р. Шевцова намагається створити умови, за котрих приховані здібності школярів знаходили б шлях до зовнішнього прояву. Прагнучи передати учням своє захоплення красою рідного слова, вона дарує їм щире, емоційне спілкування, застосовує різноманітні форми занять, стараючись зацікавити, імпровізує. Розроблені і застосовувані нею творчі завдання, різноманітні конкурси, ігри, кросворди і навіть лялька-помічниця Марійка Допитлива сприяють тому, що поступово, непомітно для дітей її вчительське “треба” стає їх “хочемо”. Крім того, на переконання Р. В. Шевцової, чим більше діти читають, тим грамотніше вони пишуть, тому у педагогічній практиці вона вдало інтегрує два предмети, які викладає, прищеплюючи учням любов до книги.
Володіє вчителька і ще одним вмінням - виявляти дітей талановитих, обдарованих, навіть якщо вони серед своїх товаришів ніби й нічим непримітні. Тоді робить все можливе, щоб їх здібності розвинути: направляє, радить, підказує, допомагає, багато працює з ними додатково. Серед вихованців Раїси Володимирівни чимало призерів усіх етапів всеукраїнської предметної олімпіади, творчих конкурсів. Наприклад, двічі ставала призером республіканського етапу Всеукраїнської олімпіади з української мови у 2005 та 2006 роках Наталія Власюк. Призером обласного етапу в 2005 р. була Лілія Кучерук. А Петрик Приходько - тричі перемагав у обласному етапі Всеукраїнського конкурсу знавців української мови ім. П. Яцика, а цьогоріч був найкращим на республіканському.
Відчуваючи її невдавані небайдужість та повагу до них, учні відповідають Р. В. Шевцовій відвертістю, довіряють їй. Для багатьох з них вона взірець педагога і мудрої, доброї, душевно щедрої людини на довгі роки. Для неї її вихованці - безцінне надбання, бо їх пам‘ятає, ними пишається, за них вболіває.

Не зупинятись, рухатись вперед
Педагогічна майстерність не прийшла нізвідки, сама по собі. Вона - результат колосальних зусиль, роботи над собою і співпраці з колегами, зрештою - досвіду.
Трудову діяльність Раїса Володимирівна починала вожатою у сільських школах. Це був своєрідний гарт. Постійно будучи з дітьми, навчилась краще їх розуміти, спілкуватися, разом творити, вести за собою.
Більше двадцяти років тому вона з хвилюванням вперше увійшла до теперішньої міської гімназії, ще не знаючи, що потрапила у коло однодумців. Назавжди запам‘ятала і першу зустріч із вже тоді досвідченою та відомою не лише в районі колегою, Нілою Юхимівною Глагов‘як, котрій дуже вдячна нині за допомогу у педагогічному становленні.
Однією з визначальних рис Р. В. Шевцової є працелюбність. Тож вона завжди в курсі педагогічних новинок, вивчає і переймає досвід колег, постійно у творчому пошуку. Ряд науково-методичних матеріалів за її авторством вийшли друком.
Раїса Володимирівна очолює методичне об‘єднання вчителів-філологів району. Прагнучи свої вміння і здобутки передати молодим педагогам, залюбки їх консультує. Неодноразово вона брала участь у науково-методичних заходах, освітянських конкурсах, була членом журі олімпіад та різноманітних творчих змагань, вже випробувала себе і в якості літературного редактора книги
М. Мартиновської.
І хоч зробити вдалося немало, Раїса Володимирівна сповнена нових планів, і як вчитель, і як багатогранна особистість. Наприклад, мріє завершити роботу над альманахом “Літературна Здолбунівщина”, видати його, створити з учнями середньої ланки драматичну студію, завершити низку методичних розробок. Педагог у постійному русі вперед.

Орнамент долі
У кожної людини він свій, неповторний. У Раїси Володимирівни - барвистий, складний, багатий. Бо у ньому сплелись в одне і покликання, і таланти, і вдача, і родинне тепло.
Вона зростила двох хороших дітей, і сьогодні в орнаменті її долі яскравими сонечками сяють посмішки онука Дениска і внучки Діаночки. Її покликання стало родинним, адже педагогом за фахом був чоловік, є син, невістка та донька.
Талантів у Раїси Володимирівни безліч. Один з найбільших - бути доброю і щирою людиною, хорошим другом. Ще - бачити і любити красу навколишнього світу, радіти їй, передавати її у вишиваннях та сповнених ліризму поетичних рядках. Талант творити і бути щасливою, бо тільки така людина може сказати:

За те, що живу на цім світі, за ранки, росою умиті,
За сонце на видноколі - я дякую тобі, доле.
За сміх онуків у домі, що друзів маю доволі,
За вічну дорогу до школи - я дякую тобі, доле!
Ольга ЯКУБЧИК.

Comments are now closed for this entry