Дякую Вам за оновлену районку, і що б там не писали Ваші конкуренти, їм до Вас дуже далеко.
Коли в четвер отримали ваш додатковий випуск, відразу хотілось подякувати за актуальність. Я, звичайно, проінформована з інтернет-джерел, але ж є люди в районі, яким із усіх ЗМІ доступна тільки Ваша газета і, можливо, кілька каналів телебачення. І взагалі, приємно, що Ви стали висвітлювати актуальні події, хоча при цьому не перестали бути районкою, тобто про те, чим живе район у всіх сферах, продовжує писати.


В суботу отримуємо Ваш основний випуск і газету “Дзеркало Здолбунівщини”. Заглянула спершу туди із думкою: невже ні слова про Майдан, яким живе нині кожна нормальна людина, навіть його противник, хоча в нашому районі таких, дякувати Богові, мізер. Краще б ні слова... Адже той бруд, вилитий на Світлану Ніколіну, Любомира Кінаха, Вашого нового головного редактора Сергія Кондрачука, виглядає для людей з елементарним рівнем IQ як проста заздрість, несвідомість, непорядність і т. д. Можна подумати, їх Шуль відкрив би спортивну школу в колишній райдрукарні. І нехай не прикриваються роботою, а добудують щось грандіозне, як, наприклад, довгобуд ЗОШ №3 на селищі, а не хизуються завершенням будівництва школи, яку потроху будували і при їх багаточисельних попередниках при владі. Але їм писати не буду - нема там з ким сперечатись. Хочу підтримати Вас: просто будьте собою, пишіть те, що потрібно народу, навіть якщо це сни редактора. Тим продажним регіоналам напевно ж нормальні сни не сняться - лише жахи з Януковичем, який, як на мене, є реальною загрозою для нашого народу.
До речі, про сни: я рідко їх бачу або не запам’ятовую, але через постійні роздуми і переживання про події в Україні, підтримуючи чи засуджуючи певні речі, запам’ятала свій стан страху у сні, де мене ніби примушували їхати на антиєвромайдан, а я відмовлялась, і почула погрози розправи над моєю сім’єю. Дякувати Богу, сон. Але ж багато людей їх чують - через небажання віддати бандитам при владі свій бізнез, небажання захищати тих бандитів, чи навіть через те ж небажання їхати на їх підтримку. І це не вигадані історії. Бо таке, кажуть, навіть у сні не присниться, якщо ти живеш в нормальній європейській країні. А у нас це все відбувається насправді, тому й сниться, бо ми живемо як бідні придушені загарбниками азіати, а не як вільні європейці.
І ще одна власна думка, навіяна простим спостереженням і адресована тим, хто сумнівається, кого підтримувати: чи чули ви в новинах чи в прямих ефірах з вуст простих прихильників курсу діючого гаранта чи його однопартійців при владі хоч один раз за ці три тижні “Слава Ісусу Христу” чи “Слава Україні”? І не почуєте, бо в них про віру в Бога і любов до України навіть думати не прийнято. І яким би не було розчарування в діях колишнього президента Віктора Ющенка, крім запровадження суттєвої допомоги при народженні дитини, появи нарешті свободи слова в Україні, він єдиний з усіх своїх попередників переконливо закликав кожного українця до головного: боятись Бога і любити Україну. Нехай ці прості фактори стануть нашим основним критерієм у висновках про того чи іншого політика в майбутньому.
З повагою,
Лідія Романчук.
м. Здолбунів.

Comments are now closed for this entry