25 років організація ветеранів України по праву є тим “локомотивом”, який очолив весь процес вирішення численних ветеранських проблем, веде невпинну боротьбу за гідне життя “золотого покоління”, працею, потом і кров’ю якого створено багато чого сущого на цій землі.
“Кожне суспільство є настільки цивілізованим і моральним, наскільки воно поважає своїх ветеранів” - ці слова стали лейтмотивом роботи VІ з’їзду ветеранів України, що відбувся наприкінці березня у Києві.


Первинна організація ветеранів селища Мізоч налічує майже 2 тисячі пенсіонерів, які трудилися на 12 підприємствах селища. Рада ветеранів активно працює над тим, щоб створити гуманний соціум для цих громадян. Щороку в День Перемоги місцевий підприємець, депутат обласної ради О. М. Андріюк вручає ветеранам Великої Вітчизняної війни продуктові пакети. За його кошти проведено реконструкцію братської могили полеглих воїнів у селищі. Схвально оцінили ветерани і свято з нагоди 250-річчя надання Мізочу Магдебурзького права, яке відбулося завдяки підтримці Олександра Моісейовича.
Волонтери місцевих загальноосвітніх закладів допомагають одиноким пенсіонерам по господарству - скопати город, прибрати в кімнатах та на подвір’ї. А пенсіонери-вчителі і самі ветерани підтримують один одного, будуючи свої стосунки за принципом “пенсіонер - пенсіонеру”.
Ветерани є учасниками народного хору.
Обслуговування ветеранів безпосередньо за місцем проживання здійснюють соціальні працівники. Вони приносять продукти харчування, ліки, при необхідності можуть допомогти у приготуванні їжі, нагодувати немічних, прибрати помешкання, прочитати газету, листа чи й просто поспілкуватися з літніми людьми. Пенсіонери за це вдячні Зої Климчук, Марії Дрозд, Оксані Юрчишиній, Світлані Ткачук, Людмилі Кондратюк, Марії Юрчишиній.
Чимало пенсіонерів залишились на старість самотніми. Обробіток городу, завезення палива, дрібний ремонт житла, інші господарські роботи - ось ті проблеми, які їм доводиться долати на старість років. Непокоять стареньких й високі ціни на ліки в аптеках (навіть на найпростіші), на продукти, “побори” за перепис на сина чи внука власної хати, яку пенсіонер будував в післявоєнні роки, вкладаючи свою працю. А тепер його нащадок має платити гроші за батьківський дім.
Ще одна дуже болюча тема, доленосна для України. Це продаж землі. Земля - основний засіб виробництва, що приносить добробут в кожну оселю, годує людей. Сьогодні ніхто в державі не може сказати, яким стане село після реформ, у якому становищі опиняться ті, хто працює на землі. Реформи ці моделює вища влада, а наслідки їх відчуватимуть прості люди.
Останнім часом поліпшилася робота районної ради ветеранів. Відремонтовано офіс, проведено телефон. Голова ради Н. П. Щерба організовувала для ветеранів екскурсії у визначні місця України - Почаїв, Берестечко, Бабин Яр у Києві. Планується поїздка в Уманський природно-культурний заповідник.
На засіданнях ради розглядалися нагальні питання з життя ветеранів: допомога престарілим, піклування про людей з обмеженими можливостями, земельні питання.
Думаю, що голови рад ветеранів села, селища, району мають бути членами виконкомів органів місцевого самоврядування. Їх бачення сьогодення, життєвий досвід мають стати надбанням для молодих управлінців, державних службовців.
Актуальними сьогодні залишаються соціальний захист ветеранів, захист правди історії, боротьба проти проявів націоналізму та неофашизму. Замість яскравого, правдивого висвітлення нашого минулого, того, чим повинні пишатися наші громадяни, на чому виховувати наших нащадків, у ЗМІ, новітній вітчизняній історіографії, вузівських та шкільних підручниках радянська епоха змальовується виключно як період “тоталітаризму”, “диктатури”, “гулагів”, “голодомору”. Все це пронизується русофобським, антирадянським, пронаціоналістичним духом.
Не по закону і не по-людськи відбирати сьогодні у старшого покоління пам’ять про минуле, говорити, що вони не так жили, не так чинили, не ту країну захищали, як комусь здається.
Ветерани - свідки і творці історії. І ми знаємо, вона була нелегкою, трагічною, але славетною, гідною пошани й спадкоємності. Ветерани - це наша історія, наша гордість, це люди, які люблять Україну серцем, підтвердивши це своєю працею, віддаючи їй свій досвід. Тому ветерани й сьогодні своєю мудрістю повинні посилювати свій вплив на суспільне життя.
Михайло ОВСІЙЧУК,
голова ради ветеранів сел. Мізоч,
заслужений вчитель України.

Comments are now closed for this entry