В. І. КУЛЕША.

Здавна в Україні існують справжні футбольні династії, кожна з яких зробила неоціненний внесок у розвиток цього виду спорту в своєму рідному місті, районі, області, а чи й в країні загалом. Яскравими представниками такої династії у Здолбунові були брати Віталій Іванович та Микола Іванович Кулеші.

Віталій Іванович Кулеша народився 13 грудня 1930 року в родині робітника вагонного депо станції Здолбунів. Футбольну освіту здобував на «диких» футбольних полях міста. На час його дитинства та юності офіційних змагань з цього виду спорту не проводилося, адже тоді країну якраз відбудовували з руїн після війни. З березня 1947 року по травень 1951 року Віталій Кулеша працював у вагонному депо станції Здолбунів, тож, відповідно, грав у футбол за команду «Локомотив». Яскравим підтвердженням його футбольної майстерності на той час є звіт про матч у Рівному між командою ВПС (Москва) та збірною міста Рівне. У звіті його відзначено як кращого гравця рівненської команди.

29.10.1952 р., м. Рівне. Ліворуч – капітан команди В. І. КУЛЕША. Фото з сімейного архіву Т. С. Кулеші.

З 1951 по 1954 рік Віталій Іванович служив у лавах Збройних сил у Львові. Служба ця була доволі специфічною, оскільки проходив її у спортивній роті Прикарпатського військового округу. У цей час грав у футбол за клуб Окружного будинку офіцерів. Трапилося так, що у 1952-1953 рр. армійські команди стали заручниками політичних розбірок, тому й піддавались гонінню. У цей період вони грали переважно товариські матчі на аматорському рівні. Тоді одним з офіційних турнірів для команди ОБО стали змагання на кубок Збройних сил СРСР, в яких у 1953 році команда ПрикВО зайняла друге місце. Ця подія висвітлена у книзі «Хроніки львівського футболу» (Т. 1), і друге місце команди названо «неймовірним успіхом львів’ян».


У сезоні 1954 року команда ОБО (м. Львів) набула статусу колективу майстрів і виступала в 3-ій зоні чемпіонату СРСР у класі «Б». Серед 12 команд зони були такі з Ростова, Сталінграда, Краснодара, Кишинева. У складі команди львів’ян виступав Йожеф Беца, якого на початку 1955 року забрали в команду ЦБЧА (м. Мос­ква). У 1956 році він виступав у складі збірної СРСР на Олімпійських іграх у Мельбурні.
Доля подарувала Віталію Івановичу Кулеші можливість пограти з відомими футболістами. Він першим серед здолбунівчан став гравцем команди майстрів. У сімейному архіві дружини його молодшого брата Миколи збереглися фотографії «львівського періо­ду» футбольного життя Віталія Івановича. Одна з них дуже інтригує, оскільки на звороті оригіналу світлини є підпис, зроблений Віталієм Івановичем: «Команда, выигравшая кубок Ровенской области по футболу». Справа в тому, що у 1952 році Віталій Іванович служив у Львові в армії. Очевидно, що з його боку це була «самоволка». Назва цієї команди також невідома, тож сподіваємося, що пригадати її допоможуть наші читачі.
Після демобілізації Віталій Кулеша повернувся до рідного міста на попереднє місце роботи. У березні 1955 року отримав запрошення грати у найкращій футбольній команді області того часу - «Колгоспник» (Гоща). З цією командою на Рівненщині він досяг найбільших футбольних здобутків. Чотири роки поспіль, з 1955 до 1958, у її складі здобував звання чемпіона Рівненської області з футболу.
У фінальному турнірі 1956 року наш земляк отримав приз як кращий гравець. У 1957-му команда «Колгоспник» стала чемпіоном України у рамках ДСТ «Колгоспник». Тобто Віталій Іванович Кулеша фактично був першим здолбунівським футболістом-чемпіоном Украї­ни.
Після закінчення активної футбольної діяльності Віталій Кулеша працював на різних посадах, але й зі спортом не поривав. У 1968 році працював інструктором фізкультури на підприємстві «Півден­укрцемремонт» та тренував футбольну команду цього підприємства. З 1969 по 1971 рік включно був інструктором-методистом локомотивного депо станції Здолбунів та успішно тренував команду «Локомотив». Останнє місце роботи Віталія Івановича - Здолбунівський ремонтно-механічний завод. Створення та становлення заводської команди «Металіст» відбувалося за активної участі Віталія Кулеші. Він регулярно судив матчі першості заводу та тренував команду підприємства. Упродовж усього життя щедро ділився футбольними секретами з молодшим поколінням. Яскравим підтвердженням цього є футбольна доля його молодшого брата - Миколи Івановича, якому він давав перші футбольні уроки.
Після виходу на пенсію Віталій Іванович по праву став найголовнішим та найавторитетнішим вболівальником на трибунах здолбунівського стадіону. На нашу думку, яскраве спортивне життя нашого земляка має бути стимулом до досягнення футбольних вершин для молодих футболістів.
Юрій МЕЛЬНИК,
Володимир МОРОЗОВ.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації. Коментатори які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі неавторизованих користувачів друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити