Життя – це найдорожче, що дарується людині при народженні. Коли людину позбавляють цього Божого дару, це завжди трагедія, незалежно від обставин, при яких вона сталася. Але коли це стосується особисто тебе та твоїх рідних, то ти мимоволі шукаєш причини та пояснення цієї трагедії. Звичайно, в даній ситуації я не можу бути об’єктивним і я це розумію. Але життя продовжується, і щоб не повторялись аналогічні трагедії, потрібно їм по можливості запобігти. А тепер по суті.


28 січня приблизно о 2 год. 15 хвилин мені зателефонувала сестра і попросила терміново приїхати до неї, бо вона викликала швидку допомогу до чоловіка, який перебував у критичному стані, і його необхідно винести в машину швидкої. Я взяв таксі і терміново приїхав. Ми з таксистом піднялися на 2-й поверх. В кімнаті знаходилися лікар і санітар, сестра Тетяна, сусідка, швагер Андрій у критичному стані. Ми з таксистом (на моє прохання) та санітаром занесли хворого в карету швидкої допомоги та поїхали в лікарню. Коли ми прибули до приймального відділення, лікар швидкої сказав сестрі, що її чоловік помер дорогою до лікарні. Ми з таксистом поїхали до моргу та занесли тіло покійного. Таксист у цій ситуації проявив найкращі людські якості і я дуже йому вдячний.
Зараз у мене в голові крутиться абсурдна думка: якби замість швидкої приїхав я з таксистом, то ми, в крайньому разі, привезли б чоловіка сестри в лікарню живим. На цю гіпотезу в мене є вагомі аргументи. Ось хронологія цієї події. Приблизно о 1 год. 30 хв. сестра викликала швидку допомогу до хворого чоловіка. Лікар швидкої почав надавати першу допомогу хворому, але покращення не наступило. Тоді він говорить сестрі: “Викликайте ще одного лікаря швидкої”. Сестра викликала. Приїхав ще один лікар і теж робив уколи. Але стан хворого не покращувався. Тоді лікар сказав, що потрібно шукати людей, щоб винесли хворого, бо в нього “грижа”, а санітар сам не несе. Сестра зателефонувала мені, а далі вже відомо.
Виходячи з вищесказаного, виникають наступні висновки: якщо ти викликаєш швидку допомогу, то зразу викликай вантажників, щоб не згаяти дорогоцінний час. Якщо під час надання невідкладної допомоги у лікаря виникають проблеми, то ви викликайте ще одну швидку.
Я розумію, що в нашої медицини дуже багато проблем матеріального і фінансового плану. Не виключаю того, що цей випадок винятковий і нам просто не пощастило. Але в мене виникає питання: як цей екіпаж зможе дивитися мені в очі при зустрічі? Я, як і більшість із нас, ціную та поважаю справді важку та почесну працю лікарів і ні в якому разі не хочу, щоб мої думки сприймалися як образа чи огульна критика. Якщо ця трагічна історія допоможе зробити правильні висновки, щоб подібне ніколи не повторилось, то я рахую, що це буде варте тих нервових зусиль, яких я затратив.
Юрій Мельник,
житель м. Здолбунів.
Від редакції: чекаємо ваших відгуків на публікацію, шановні медики і читачі газети.

Comments are now closed for this entry