Пробація – це система наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду до засуджених, виконання певних видів кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (далі - клієнт пробації), та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого.
Мета діяльності органів пробації - забезпечення безпеки суспільства (громади) шляхом надання необхідної підтримки та допомоги клієнту пробації із залученням спеціалістів різних служб та організацій, надання суду інформації, що характеризує клієнта, а також здійснення нагляду і контролю, аби уникнути вчинення ним повторних правопорушень.
Службу пробації було створено у 2017 році шляхом реформування кримінально-виконавчої інспекції (КВІ), яка відповідала за виконання вироків, не пов’язаних із позбавленням волі. Ця служба здійснювала нагляд за особами, які скоїли правопорушення, щоб забезпечити виконання передбачених судом обов’язків. Тобто, заходи передбачали, передусім, покарання та контроль.
У 2018 році у складі Міністерства юстиції України було створено центральний орган управління діяльністю пробації - Державну установу «Центр пробації», що координує та здійснює нагляд за діяльністю 24 філій та 560 уповноважених органів з питань пробації по всій Україні.

Учасники святкового заходу до Дня Соборності України у Здолбунівському РБК.

Цього року 22 січня в Україні відзначали День Соборності України та 100-річчя проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). З цієї нагоди у Здолбунові та селах району було проведено низку заходів. А частинка здолбунівчан приєдналася до святкування Дня Соборності у Києві.

Представники влади поклали квіти до пам’ятних місць та поховань воїнів-захисників України, після чого у Здолбунівському районному будинку культури відбувся урочистий концерт «Разом з власної волі з 1919 року». Традиційно захід розпочали з виконання гімну України, після чого до уваги глядачів було представлено цікаву концертну програму.

На свято Водохреще у кожному храмі відбувається освячення води. Традиційно освячування здійснювали не тільки біля джерела Святого Миколая, що у с. Гільча, а й на озері села Святе. Цього року там чин Великого освячення води звершив архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон. Його Високопреосвященству співслужив намісник Гурбинського чоловічого монастиря ігумен Онуфрій (Ляда) та братія монастиря. Окрім багатьох жителів району та військовослужбовців, на освяченні води був присутній голова Здолбунівської районної ради Олег Дацюк. Владика Іларіон привітав присутніх зі святом Богоявлення та окропив всіх освяченою водою.

Для Комунального некомерційного підприємства «Здолбунівська центральна районна лікарня» придбали новий цифровий флюорограф. Вартість апарата становить майже 1,8 мільйона гривень. Щоб закупівля цього вкрай необхідного обладнання стала реальністю, мільйон гривень було виділено з районного бюджету, півмільйона гривень - з міського. Також долучилися фінансово до цієї хорошої справи Мізоцька селищна та шістнадцять сільських рад Здолбунівщини.

Антифейк МОЗ щодо нових правил Антифейк МОЗ щодо нових правил виклику швидкої допомоги

Нещодавно окремі ЗМІ оприлюднили інформацію про те, що начебто з 1 січня 2019 року в Україні запроваджено нові правила виклику екстреної допомоги. Зокрема стверджували, що екстрену допомогу розділили на швидку та невідкладну, а викликати ці служби необхідно за різними номерами телефонів - 103 і 112 відповідно. У Міністерстві охорони здоров’я України цю інформацію спростували і назвали такою, що «вводить в оману українців». Натомість розмістили на сайті міністерства правдиві факти про роботу швидкої допомоги у 2019 році:

1. Правила виклику екст­реної медичної допомоги затверджені Наказом МОЗ від 1 червня 2009 року за № 370. Змін до цього нормативного акта не вносили, на сьогодні він є чинним і саме ним керуються диспетчери швидкої допомоги при прийомі викликів.

Спогади мами Василя Жука

Василь Жук

Незламні, безстрашні, сильні, мужні, вольові. Насправді цей перелік може бути дуже довгим, і так можна охарактеризувати дійсно справжніх воїнів, які вже п’ятий рік ведуть боротьбу проти Російської агресії. Це хлопці, чоловіки, які заслуговують глибокої шани та поваги, справжні Герої.

На превеликий жаль, про багатьох цих воїнів сьогодні можна тільки згадати добрими словами, адже війна нещадна, і на полі битви не всім судилося залишитись живими. Так, нині уже немає з нами багатьох захисників. Забрала війна і молодого здолбунівчанина Василя Жука. Спогадами про Василя погодилася поділитися його найрідніша людина - мама.
…Наша розмова починається складно. Я не знаю з чого розпочати діалог. Про що запитати жінку, в якої війна відібрала дитину? І все ж прошу розповісти, яким був її син. Мама Васі виявляється дуже скромною і в чомусь навіть сором’язливою, але помалу починає розповідь.

Шістнадцятого січня відзначають День захисників Донецького аеропорту та вшановують пам’ять загиблих «кіборгів». Українських захисників, які вели бої за Донецький аеропорт у 2014-2015 роках назвали «кіборгами» завдяки незламності їхнього духу та безстрашності.
Розпочалися бої за Донецьке летовище 26 травня 2014 року, коли бойовики з боку Російської Федерації захопили споруду аеропорту. Тоді, ще у мирному Донецьку, добровольці разом з українськими військовими стали на захист будівлі аеропорту і утримували оборону летовища протягом 242 днів.
Військові не полишали своїх позицій попри страшні обстріли зі стрілецької зброї, мінометів та артилерії. Вони до останнього боронили частинку своєї рідної землі. Наші військові протистояли ворогу і не здалися, від постійних обстрілів не витримала сама споруда.

Учні Мізоцького НВК другий рік поспіль організовують благодійну різдвяну коляду. Саме учасники драмгуртка на чолі з його керівником Олександром Кремінським, завідуючою БК
с. Озірко Галиною Шебунею та педагогом-організатором Мізоцького НВК Тамарою Парфенюк колядували й щедрували заради благої справи. Учасники коляди завітали до багатьох організацій у селищі Мізоч.
– Ініціатива була спільною, так вирішили діти разом з керівником гуртка. Та це не перша благодійна акція у драмгуртку, протягом року ми намагаємося проводити подібні заходити, щоб допомогти тим, хто цього потребує, - розповіла педагог-організатор Тамара Парфенюк.

Під час одного з тренінгових занять

Завершився перший рік реалізації у нашому місті ГО «МФ «Взаєморозуміння і толерантність» проекту «Служба медико-соціальної допомоги на дому, організація зустрічей та дозвілля 200 жертв націонал-соціалізму у Здолбунові і Переяслав-Хмельницькому», який фінансує німецький фонд «Пам’ять, відповідальність, майбутнє». І можна з впевненістю стверджувати, що за цей час учасникам проекту вдалося втілити в життя немало хороших справ.

Упродовж звітного періоду члени цільової групи проекту отримали комплекс соціальної, медичної, психологічної, правової допомоги. Оскільки до вказаної групи проекту входять літні люди, які мають чимало хронічних захворювань, то їм постійно надавали медичну та соціальну допомогу відповідні фахівці нашого, Рівненського відокремленого підрозділу ГО «МФ «Взаєморозуміння і толерантність». Так, за призначенням дільничних лікарів, здійснювався гігієнічний і патронажний догляд, проводились вимірювання артеріального тиску, рівня глюкози в крові, робили електрокардіограми, надавали різні консультації. Також було виконано низку профілактичних та реабілітаційних заходів. Наш медичний фахівець протягом року здійснив 730 відвідувань підопічних, соціальний фахівець - 776, перукар надав 184 консультації з вибору стрижки та щодо догляду за волоссям.

Гурт колядників Здолбунівського районного будинку культури виконав кілька маловідомих колядок

Минулі вихідні для здолбунівчан були позначені не тільки чудовими різдвяними святками, а й низкою душевних культурно-масових заходів. З колядками, щедрівками, віншуваннями й побажаннями миру, щастя, злагоди й благополуччя Україні, нашій громаді, кожній родині і кожній людині. Світла новина про народження Спасителя линула знов і знов, а слова вітання «Христос народився!» своєю життєствердною силою сповнювали серця надією й радістю.

Щороку здолбунівчани вшановують пам’ять свого земляка Гната Микитюка змаганнями з шахів у різдвяні свята. Четвертого січня 2019-го йому виповнилося б сімдесят шість. Тож саме цього дня й розпочався дводенний турнір зі швидких шахів - рапід з контролем часу 20 хвилин +10 секунд за кожний зроблений хід. На старт змагань, а цього разу за ліком були вони двадцять перші і відбувались у приміщенні Здолбунівської гімназії, вийшли 26 шахістів з Рівного, Здолбунівського, Костопільського, Острозького і Рівненського районів. Турнір зареєстрований Міжнародною федерацією шахів FIDE з обрахуванням FIDE-rapid рейтингу. Дані про підсумки змагань можна побачити на сайті FIDE під назвою “Gnat Mykytiuk 21th Memorial-Zdolbuniv 2019”.
Як і торік, переможцем став лідер здолбунівських шахістів Йосип Борзенко з відмінним результатом - 8 очок з 9 можливих. Друге місце у костопільського школяра Сергія Іванчука - 6,5 очок, на третьому Юрій Кошмак - також 6,5 очок, але гірші додаткові показники.

Члени Синоду Вселенського патріархату з томосом для ПЦУ

Цьогорічне Різдво Христове є для нашої держави історичною, епохальною датою. Україна сторіччями йшла до визнання своєї автокефальної церкви. І ось року Божого 2019-го у переддень великого православного свята в турецькому Стамбулі Вселенський патріарх Варфоломій підписав томос про автокефалію Православної церкви України.

На церемонії підписання цього історичного документа у патріаршому храмі Святого Георгія були присутні Президент України Петро Порошенко, спікер Верхов­ної Ради Андрій Парубій та інші офіційні особи. Церковну делегацію очолив предстоятель Православної церкви України Епіфаній. Текст томосу було підписано Варфоломієм і вісьмома митрополитами.
Нагадаємо, що 15 грудня 2018 року в Україні відбувся Об’єднавчий собор Православної церкви України, на якому й обрали предстоятеля Епіфанія. «Господь явив нам справжнє різдвяне диво... Свято подвійне – Православна церква України отримала томос про автокефалію. І нашу давню церкву, історія якої сягає часів рівноапостольного князя Володимира, ми, нарешті, визволили. Визволили з-під московської неволі», – сказав Президент України Пет­ро Порошенко після першого богослужіння ПЦУ в храмі Святої Софії у Києві, наголосивши що томос про автокефалію Православної церкви України – це визнання її самостійності.

Вселенський патріарх Варфоломій вітає предстоятеля ПЦУ Епіфанія

 


Надання Україні томосу – це фактично ще одне визнання незалежності нашої держави. Відтепер українська церква увійшла в родину, яка складається з 15 незалежних помісних православних церков.
Історичну церковну реліквію – томос, цей історичний документ, можна було побачити на Різдво у Святій Софії. Вже оприлюднено текст цього документа, до речі дуже гарно оформленого у стилі давніх церковних книг з відповідними церковними церемоніями людьми, посвяченими виконувати такі справи – ченцями на Афоні.

Відповідно до Закону України, який набирає чинності 11 січня 2019 року, Кримінальний кодекс віднині доповнюється трьома новими статтями.
З метою узгодженості дій та практичного застосування законодавчих змін 9 січня відбулася відеоселекторна нарада, в якій взяли участь поліцейські усієї Рівненської області, працівники прокуратури та суду. У нашому районі в кабінеті т.в.о. начальника Здолбунівського відділення поліції Острозького відділу поліції ГУНП у Рівненській області Сергія Смаглюка також зібралися керівники поліцейських підрозділів та місцевої прокуратури.

Володимир Данильчук (справа) з головним лікарем Здолбунівської ЦРЛ Владиславом Сухляком

У Здолбунівській ЦРЛ маємо черговий здобуток: у закладі зроблено ще один ремонт. Тепер - у кабінеті отоларинголога. Але моя розповідь не про це поліпшення. Вона про Володимира Миколайовича Данильчука - досвідченого лікаря, людину великої щирої душі.

Зараз отоларинголог Володимир Данильчук працює у здолбунівській лікарні. До цього деякий час практикувався в «Охматдиті». Ніс службу в зоні АТО.

Оновлене обладнання кабінету отоларинголога


Я пам’ятаю його ще зовсім юним, але перспективним і дуже зацікавленим своєю справою спеціалістом, за роботою в одному колективі - у Рівненській дитячій лікарні. Володимир Миколайович - приклад медика, який уміє і професійно допомагає як малим, так і дорослим пацієнтам. Фахівець він авторитетний, адже біля кабінету, де лікар Данильчук веде прийом, постійно чимало людей, які хочуть проконсультуватись чи лікуватись саме у нього.

Ось уже два тижні пан Орест Цап як не в своїй тарілці: ходить такий задуманий, ніби уся поважна ватага парламенту передала йому свої віжки управління країною. Нер­вує, відповідає невпопад, на дружину підозріло зиркає. Натомість з дочкою Лесею, єдиною дитиною, такий погожий, лагідний, як говорить з нею, то наче дбайливо намазує на білий хліб вершкове масло найвищого ґатунку. Бо як батько знає, що скоро доведеться розпрощатися з його Лискою-Лесюнею: його дівчинка виходить заміж. Зненацька, бо вже треба. Сиділа б і далі біля нього його донечка-кралечка, але шлюбна партія підвернулася занадто вигідна: Святослав, майбутній зятьок, син Альберта Едуардовича, керуючого успішним київським банком. Він, єдиний спадкоємець таткових статків, виявився он яким спритним у справах палкого кохання. І плід цього кохання вже визріває в лоні його Лесюні й чекає на законне майбутнє існування в прискіп­ливому щодо дошлюбних стосунків соціумі.

Бувальщина, яка трапилася у Здолбунові напередодні зустрічі нового, 2019-го, року

Отака, схожа до цієї, була ялинка

Мабуть ви, шановні здолбунівчани, особливо ті, котрі колядувати ходили, звернули увагу на те, які у кого ялинки? А вони, погодьтеся, дуже різні. У когось сосонки, у когось ялинки. У когось пухнасті й високі та на півхати, в когось і зовсім маленькі, а коли більші, то трохи кострубаті, із «залисинами», бо це ж дерева з лісу, а ще й родина мусила на ялинці зекономити. А от у декого, є такі панове у Здолбунові, ялинка – писана красуня! Що вже пишна, що вже пухнаста, а як придивитися пильніше, ще й не проста ялинка з лісу з рідкою хвоєю, а випещена декоративна, не зелена, а голуба! А що вже вбрана, як найліпша пані на різдвяному балу! Аякже! Вишукане товариство прийде на гостину, тож господар гонорово прочинить двері світлиці, покаже на царствений атрибут свята й дасть фору усім. На питання «Де взяв?» відповість запитанням: «Де взяв? Де взяв? Секрет! Своїх секретів не розголошуємо!» І дарма, що кожен із гостей щось своє з цього приводу подумає. Один скаже подумки: «Знаємо ми тебе, голубе, давно! Десь у скверику декоративну спиляв, бо давно в тебе все схоплено – нікого в місті не боїшся!» Якась пані в дорогому брендовому платті штовхне свого благовірного під бік: «А бачиш! Отак має бути в людей! А ти: «Піду на ринок та треба, щоб із биркою була, щоб не крадена, щоб усе чесно». І що приніс? Людям показати соромно! Ще й на прикраси поскупився грошей виділити більше!» Якщо на цій гостині присутній хтось із серйозних начальників, то той, звісно, десь не тільки подумки, а й уголос, відкликавши господаря вбік, скаже: «Ти ж дивися, даємо тобі десь на червоне проскочити, тож ти не зловживай, бо завтра прийдуть громадяни під поріг з протестом, поставиш у скрутне в становище і себе, й мене!» Проте господар перерве цю застережну тираду. «Та, що ти, мовляв, друже, хвилюєшся, побійся Бога! Хіба я коли тебе підводив?» І підморгне по-дружньому: «Місця знати треба! Давай краще піднімемо келихи за Різдво!» Ймовірний такий сюжет? Чому б ні! І я десь у когось бачила отаку ялинку. Але ж не упійманий – не злодій. А може ж чоловік вирощує такі ялинки власноруч десь на дачі?

Але від неї залишився отакий пеньок


Гірше, коли вирощує хтось інший, а він тільки зрубує, вибираючи такий час, коли ніхто його за цим заняттям ніколи не зловить. От приміром, за годину-дві до настання нового року. Хто в передноворічній метушні, та ще й у темряві, буде її стерегти? Та й хіба обов’язково самому по ту ялинку йти? Адже можна за якихось півсотні (на пляшку дати) найняти вірного чоловіка, який тебе мало знає, щоб пішов, тихенько спиляв і приніс. Скільки діла! А тоді кинулися всі гуртом та вбрали красуню в давно куп­лені найвишуканіші ялинкові прикраси та й гайда до новорічного столу.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про вибори Президента України», ТОВ редакція Здолбунівської районної газети «Нове життя» повідомляє, що вартість одиниці друкованої площі для проведення передвиборчої агітації на Президентських виборах 31 березня 2019 року складає 3,40 грн за 1см2 на 2-8 сторінках та 4,45 грн за 1 см2 на першій сторінці нашого видання.

От і вступили ми у новий, 2019-й рік. Важким він був. Чимало наших краян в пошуках заробітку чи кращої долі поїхали за кордон. Бо вже, здається, що ні до кого й ні до чого не стало в людей віри. А рік новий вже несе нові несподіванки. Субсидію монетизуватимуть, пенсії та зарплатню поетапно піднімуть, – обіцянки є, але ціни то щодня повзуть догори. Зимові святки, ось Різдво на порозі й колядники скоро застукають у кожні двері, а обличчя в наших краян нерадісні. Над країною, над усіма нами постає ряд важких питань. В ефірах тільки й мови, чи нападе Путін, чи здасться бацька Лукашенко й Білорусь увійде до Росії…
А тут якраз у переддень нового року стартувала виборча кампанія. На телеканалі «1+1» замість Президента вже вітав українців комік Зеленський і мережі гудуть про це нечуване зухвальство. Так, панове, треба визнати, що у новий 2019-й рік ми увійшли з початком дуже непростої передвиборчої кампанії. І те, що вона буде брудна, свідчить вже те, що передвиборчі процеси розпочалися задовго до офіційного старту передвиборчої кампанії. На кожному кроці маячать перед нашим зором потенційні кандидатури, заграють перед нами, потенційним електоратом, і обіцяють, обіцяють, обіцяють…

Я люблю тебе, Ялинко. Люблю, коли у моїм домі пахне хвоєю, витає дух таїни і казки. Забуваю тоді про усі проблеми й негаразди. Думаю про свято. Про Новий рік, Різдво. А ти мене надихаєш: феєрично спалахуєш то синім, то зеленим кольором, або ж червоним, фіолетовим, жовтим… Вогники зразу ж повільно вечорово згасають, а за мить загораються знову, але вже усіма яскравими барвами водночас. – Наталка заворожено дивиться на повільне загорання і згасання ялинкових вогників і на мить замислюється, який же колір вибрати, аби залишався горіти тільки він один? – Може, зелений? Ні, краще оцей таємничо-синій! Але і червоний, і жовтий такі привабливі! Та ні! Нехай вже мерехтить-переливається усіма барвами. Адже від цього так феєрично на душі!

Наталка усе ще в казці. Вірить у казку.
Різдвяний вечір. Наталчині друзі, побувши в неї якісь півгодини, розбіглися хто куди... Хто до родини, а хто на спеціально організовану молоддю Різдвяну вечірку. Запрошували і її. Вона ж відмовилася: не вабить її нині гамірне товариство. Їй не сумно на самоті. Наповнивши келих шампанського, Наталка піднесено, сакрально-магічно виголошує самій собі тост-побажання:
– Щоби сьогодні, у Святвечір на Різдво ми зустрілися і… були разом. Були щасливі...
І раптом зривається з-за столу, мчить до дверей, вдягає пальто, вступає у теплі чобітки. Підводячи губи, пускає лукаві бісики гарній кралі, що сміється до неї у дзеркалі. Іще мить споглядає на романтичні вогники на ялинці, підбадьорливо їм підморгує й виходить на вулицю...