Пам’ятник Миколі Приходьку на площі перед залізничним вокзалом у Здолбунові планували транспортувати до Здолбунівського районного історико-краєзнавчого музею до 8 травня. Проте досі так його й не демонтували зі звичного місця. А все тому, що прощатися із радянським минулим у місті готові не всі.

Дату демонтажу та перенесення пам’ятника визначили депутати Здолбунівської міської ради ще 14 березня. Та саме перенесення затягнулося: через пошкодження мережі КП «Здолбунівкомуненергія» доїзд до майданчика перекопали. Натомість місце для пам’ятника, за словами директора Здолбунівського районного історико-краєзнавчого музею Олега Тищенка, було готове ще за тиждень до того.

Їду в маршрутці. Неподалік мене на боковому сидінні розташувалися два хлопчики-школярики років десяти, розмотують цукерки, запихають до рота, а обгортки летять на підлогу. Діти жваво обговорюють якусь шкільну пригоду, весело сміються й навіть не думають про цукеркові обгортки, що їх треба було б із підлоги маршрутного таксі підібрати. Жінка, яка сиділа поруч, звернула на це увагу, попросила нагнутися й зібрати фантики, проте школярі вели себе так, наче старша людина звертається не до них.
– А уявіть собі, що всі ми будемо кидати скрізь, де їмо обгортки від цукерків, морозива, целофанові пакети та пляшки. Що тоді буде? – допитувалася в дітей інтелігентна сива жінка, вочевидь вчителька на пенсії. – Ми ж на смітнику скоро житимемо.

Тут реконструювали вуличне освітлення в с. Ільпінь, Тут реконструювали вуличне освітлення в с. Ільпінь, обгородили стадіон у с. Богдашів, ремонтують дороги

Нещодавно на колегії Здолбунівської райдержадміністрації звітувала Богдашівська сільська рада. Сільський голова Ірина Хабатюк розповіла про те, що вдалося зробити останнім часом у чотирьох селах, які обслуговує Богдашівська сільська рада. Зокрема, тут реконструювали вуличне освітлення в с. Ільпінь, обгородили стадіон у с. Богдашів, трохи відремонтували дороги, хоча з дорогами в цілому питання ще не закрите. Потребує ремонту частина дороги (4,4 км) від Глинська у напрямку П’ятигір і сільський голова та депутати сподіваються, що цьогоріч і ця дорога буде вимощена за кошти Державного дорожнього фонду. А щодо дороги напрямку Здолбунів – Глинськ – Стеблівка переробляється договір з проектною організацією.

Коли в країні біда не одна, а десятки, та ще й множиться – тоді об’єднуються матері. Щоб якось зарадити, захистити, допомогти, стати материнським щитом на захист там, де це потрібно, або ж просто разом помолитися й по-жіночому поплакати разом з тією безрадною матір’ю, яка втратила сина на війні, або ж він поранений чи в полоні, або ж вона й зовсім не знає про його долю.
Так от, 7 травня 2018 року на Здолбунівщині жінки-матері, які взяли на себе право й відповідальність назватися Мироносицями, офіційно зареєстрували громадську організацію «Матері Мироносиці» – скорочено – ГО «МАМИ».
Тепер членки цієї організації зможуть ефективніше працювати на ту благородну мету, яку вони перед собою поставили. А це, передусім, – соціальний захист законних інтересів воїнів та їхніх родин та організація заходів, спрямованих на соціальну, медичну реабілітацію членів родин воїнів, які загинули під час виконання бойових завдань в зоні бойових дій на сході України, в обороні територіальної цілісності своєї Батьківщини. ГО «МАМИ» займатимуться суспільно-корисною діяльністю та безпосередньо вирішенням проблем, пов’язаних із реалізацією основних гарантій і пільг, передбачених чинним законодавством України. Вони підтримуватимуть передусім учасників бойових дій на Сході України та членів їхніх родин й залучатимуть до цієї діяльності інших небайдужих людей.
Марина ЄВТУШОК.

День матері та Міжнародний День сім’ї відзначили у Здолбунівській центральній районній бібліотеці. «Усе бере від матері початок…Матуся наша – ангел на землі» – під такою назвою відбувся зворушливий літературно-музичний вечір.
На святі були присутні матері учасників бойових дій на сході України (у тому числі ті, чиї сини стали Небесними Янголами), студенти літературно-краєзнавчого факультету Університету третього віку Здолбунівського районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) та члени Рівненського осередку ГО «МФ «Взаєморозуміння і толерантність». Одну з матерів героїв – Софію Брік, в якої на цей день випало день народження, привітали ще й із особистим святом.

У нашій газеті за 4 травня була опублікована стаття про Здолбунівське кладовище «Нове» в контексті продовження теми про вигляд наших кладовищ й листа здолбунівчанина Миколи Філя до міського голови з проханням впорядкувати вивезення сміття.
За цей час міська влада зреагувала на лист жителя міста й дала йому офіційну письмову відповідь. У листі за підписом міського голови Здолбунова Ігоря Ольшевського повідомляється, що міська рада вказала на недоліки щодо розташування контейнерів для сміття та системного їх вивезення директору ТзОВ «Комунальних підприємств» Людмили Бабак.
З огляду на те, що через цвинтар як по звичайній вулиці їздить транспорт, міська влада прийняла рішення встановити на в’їзді на кладовище дерев’яний шлагбаум і зобов’язати доглядачів контролювати рух транспорту через цвинтарну територію.
Тож все, що залежить від влади та комунальників, обіцяно, що буде зроблено. Але чи все завжди залежить від влади? Чи все залежить від комунальних служб? Залежить передусім від кожного з нас. Адже чисто не там, де безконечно прибирають, а там, де живуть культурні й небайдужі люди, які переймаються виглядом наших публічних місць, таких як парки, сквери, пляжі, спортивні майданчики, а сміття викидають не де заманеться, а у визначених місцях.
Людмила МАРЧУК.

Започатковуючи власний бізнес, роботодавці не задумуються про ймовірність нещасного випадку або аварії. І нерідко починають займатся організацією служби охорони праці та розробкою документації з питань охорони праці на підприємстві лиш після того, як нещасний випадок трапився. А можна ж було б уникнути багатьох проблем, якби робота зі створення безпечних умов праці, спрямована на зменшення ризиків травмування працівників, навчання та інструктажі була проведена вчасно.
Проте вважають, що на виробництвах зі штатом менше 20 або менше 50 працівників посаду інженера з охорони праці вводити в штат підприємства необов’язково. Достатньо, керуючись ст. 15 Закону України «Про охорону праці», призначити на посаду інженера з охорони праці стороннього спеціаліста на договірних засадах або за сумісництвом.
Такий підхід до вирішення питання вимагає від новопризначеного на цю посаду працівника достатньо глибоких знань в області охорони праці. Такі навчання щороку проводить Фонд соціального страхування за заявкою керівників підприємств.

Незабаром розпочинаються літні канікули. Цей період для дітей – можливість набратися сил, оздоровитися, закріпити набуті знання. Але щоб літній відпочинок не був зіпсований, потрібно завжди дотримуватись правил безпеки.

1 Правила дорожнього руху
• Не можна переходити дорогу навскіс, а також поспішати;
• переходячи дорогу, слiд подивитися налiво, дiйшовши до середини, зупинитися i подивитися направо;
• якщо не встигли перейти вулицю, i рух транспорту почався, слiд зупинитися на серединi вулицi i зачекати, поки рух припиниться;
• якщо немає тротуарiв, слiд триматися лiвого боку дороги, тобто йти назустріч транспорту, що рухається;
• не можна їздити на велосипедi, роликах, скейтах на тiй частинi дороги, де рухається транспорт.

Книга Оксани Кісь, яку презентували у Рівному, називається «Українки в ГУЛАГу: Вижити – значить перемогти»

Презентація книги львівської вченої Оксани Кісь відбулася 11 травня в Рівному в межах V Всеукраїнської науково-практичної конференції «Політика пам’яті в теоретичному та практичному вимірах» (організована ГО «ЦСПП «Мнемоніка» за підтримки Rosa-Luxemburg-Stiftung в Україні).

Ця книга унікальна своїм підходом до розкриття цієї важкої теми, на яку жінки, які відбули покарання в сталінських виправно-трудових таборах, залишили дуже скупі спогади. На цю тему, зазвичай, більше мовчать, аніж говорять.
Проте львів’янка Оксана Кісь спромоглася на перше історико-антропологічне дослідження повсякденного життя українок-політв’язнів ГУЛАГу. Тому книжка не має аналогів в Україні.
Тут подано жіночі методи пристосування, виживання та протидії руйнівному впливові режиму на в’язнів, що допомагали невільницям навіть у нестерпних умовах побуту та життя усе ж залишатися людьми, жінками, українками.

Софія вийшла з хати і попрямувала до саду. Грайливий вітер сипнув їй в обличчя пригорщу яблуневого цвіту. Воно злетіло в повітря як зграя метеликів і повільно опустилося на землю, а вітер-пустун полетів далі. У садку стояли терпкі весняні пахощі. Софія вдихала на повні груди п’янке повітря і замиловувалася навколишньою природою. Ген за городами видніється скатертина лугу, а далі й став, порослий очеретами.
– Боже, як же я за усім цим скучила! Ніби не була тут цілу вічність, – подумала дівчина, прямуючи стежкою в кінець городу. Вона підняла вгору голову й була готова голосно привітатися з лугом, ставочком, коли враз почула тихеньке скигління: ніби звір чи птах якийсь кличе на допомогу. Сполохана Софія пішла на звук, розгорнула зарослі очерету, що виходив зі ставу аж на берег, і помітила маленьку згорблену жіночу постать, яка тихенько схлипувала. Плач був подібний на квиління чайки, яка скликала до себе діток. Дівчина впізнала у жінці Тодоськову Фросину.

Майже тисяча охочих продемонструвати свої таланти прибули до Рівного на Всеукраїнський фестиваль пісні і танцю «Весняний первоцвіт», який відбувся 11-12 травня.
Цьогоріч до фестивальної програми крім естрадних, класичних, народних і авторських пісень, було додано ще й танцювальні програми. Тож серед співаків появилися ще й танцювальні колективи, серед яких і ансамбль народного танцю «Горлиця» зі Здолбунова, виступ якого був гідно оцінений членами журі. Хоч вимоги до виконавців були доволі жорсткими й вибирати кращих із кращих серед великої кількості учасників журі було непросто, все ж здолбунівська «Горлиця» показала високий рівень підготовки й своїм виступом зачарувала публіку. Тож наші танцюристи привезли додому найвищу відзнаку Гран-прі Всеукраїнського фестивалю «Весняний первоцвіт» у номінації «Хореографія».
Фестиваль закінчився гала-концертом із найкращими виступами конкурсантів у залі камерної та органної музики.
Марина ЄВТУШОК.

Народи бездержавні завжди опинялися по два боки барикад. Українці в Другій світовій – не виняток.

Відзначення Дня пам’яті та примирення у Здолбунові.

Восьмого травня в Україні й на Рівненщині за європейською традицією відзначали День пам’яті й примирення, а 9-го – традиційний День перемоги над фашистською Німеччиною – за старою радянською традицією.

І знову цього року, як і в попередні роки не обійшлося без сутичок через заборонену радянську символіку. Знову ж таки проявився поділ на тих, хто воював з фашизмом, будучи в радянських партизанських загонах та у складі Радянської армії і їхніх прихильників, а з другого боку – тих, хто воював з фашизмом у лавах УПА та їхніх прихильників, чиї родини пережили радянські репресії й особисті родинні втрати вже з боку тих, хто називає себе переможцем над фашизмом.
Це поділ різнополюсний, непримиренний, це дві світоглядні позиції, які особливо вияскравлюються й випирають, проявляються в сутичках і конфліктах то в одному, то в другому населеному пункті – як не в Одесі, то у Дніпрі чи в Києві.
День примирення в Україні насправді примирення не приніс. І щороку ці сутички повторюються. Як же нам в Україні примиритись? Що нас примирить? Чи можливо це?
В ці дні чимало було на різних телеканалах круглих столів, у яких брало участь чимало людей, істориків та політологів, добре у цій темі обізнаних. І думка, яку тут висловлю, прозвучала не з одних вуст. Вона проста, але це і є той підхід до розуміння одне одного, а відтак і до примирення. Нам треба передусім усвідомити те, що Україна донедавна належала до народів бездержавних – не мали українці під час Другої світової війни своєї держави.

Ціну за проїзд на маршруті Рівне-Здолбунів вочевидь таки піднімуть

У минулому числі нашого видання ми повідомляли про те, що в салонах деяких маршрутних таксі на маршруті Рівне-Здолбунів з’явилися оголошення щодо підняття з 10 травня вартості проїзду. Це питання вивчали наші кореспонденти Дарина Ковальчук та Олеся Джум.

Спершу ми звернулися до водіїв. Проте вони знизують плечима, мовляв, – не від нас це залежить, і зміну вартості проїзду не коментують. Кажуть лише, що рішення про підвищення вартості проїзду – остаточне, очікують лиш даних від перевізника щодо того, наскільки зростуть тарифи.
А що здолбунівчани, квасилівчани, рівняни – усі ті, хто щодня послуговується цим маршрутом? Ми вирішили почути думку пасажирів різного віку.

Андрій Сай, студент Квасилівського професійного ліцею: «Послугами маршрутного таксі Рівне – Здолбунів користуюсь щодня. Окрім навчання я ще працюю. Зазвичай для працюючих студентів підняття цін на проїзд особливо «б`є» по гаманцю. Але важко зараз не лише студентам. Тільки піднімають заробітну плату – відповідно зростають податки і ростуть ціни. І підняття цін на проїзд – не виняток».

Даруй мені, шановний читачу, але тема мого монологу знову стосуватиметься нашої Здолбунівської районної громадсько-політичної газети «Нове життя». Не всі, звісно, її передплачують і не всі читають, її тираж нині дуже куций, але оскільки у нас є ще й сайт, а з сайту матеріали потрапляють у соціальні мережі, то хочеться сподіватися, що висловлена тут думка все ж до когось дійде.
Тепер до теми. Газета «Нове життя» служить жителям району. Люди несуть до нашої редакції тематичні матеріали, найрізноманітніші оголошення, вітання і співчуття за померлими. Всі вони зацікавлені, щоб ця газета вийшла і їхнє повідомлення, оголошення, вітання чи співчуття було прочитане. Ми, журналісти, також працюємо, відвідуємо різні події, спілкуємося з людьми й пишемо в номер статті, інтерв’ю, коментарі й це, повірте, дуже непроста і нелегка праця.

Наприкінці травня у Здолбунові стартує купальний сезон. Як повідомила завідуюча відділом комунальної служби з благоустрою Здолбунівської міської ради Ірина Сирота, нині зони відпочинку облаштовують.
Працюють над цим група благоустрою Здолбунівської міської ради та працівники КП «Здолбунівське». Тож на водоймах у міському гідро­парку, по вул. Заводській та на дитячому, по вул. Старомильській вже обстежили дно, а на пляжі завезли пісок. Також співробітники Здолбунівського районного лабораторного відділення візьмуть на аналіз воду зі ставків та питних фонтанів і пісок.
– Зараз ремонтують сітки, які обгороджують місця для купання дітей. Також робимо додаткову переодягальню для пляжу у гідропарку. З 15 травня прийматимемо на роботу на час сезону прибиральників та рятувальників, – зазначила Ірина Сирота.
Загалом на купальний сезон з міського бюджету виділили понад 100 тисяч гривень. У цю суму входить не тільки вартість утримання зон відпочинку, а й заробітна плата рятувальників та прибиральників.
Ірина САМЧУК,
фото автора.

Як на Здолбунівщині відзначили День пам'яті та примирення

Вже четвертий рік поспіль наш район, як і вся Україна, відзначає День пам'яті та примирення. Ми перестаємо називати капітуляцію Німеччини у Другій світовій війні «Святом зі сльозами на очах», натомість, як вся Європа, вкотре нагадуємо собі, яка ця війна була кровопролитна і жорстока. Тож всі основні заходи припали саме на 8 травня, а не 9-те.

Того дня близько трьохсот небайдужих здолбунівчан зібралося на площі Героїв Майдану у Здолбунові, аби віддати шану загиблим у Другій світовій.
Віче пам'яті «У молитві єдність» пройшло у скорботі за загиблими. Місцеві священнослужителі відправили молебень, а представники громадськості поклали квіти до стели Героїв Майдану та воїнів АТО, пам'ятного знаку жертвам голодоморів та політичних репресій, а також меморіалу воїнської слави у міському сквері.
У виступах промовці вкотре наголошували на неприпустимості повторення війни та її жахливих наслідках, закликали пам'ятати про жертву, яку принесли наші предки, відстоюючи право на щасливе та спокійне майбутнє своїх дітей.

У продовження теми про вигляд наших кладовищ

І соціальна нерівність тут присутня. Біля скромної могилки, виходить, 
І соціальна нерівність тут присутня. Біля скромної могилки,
виходить, можна влаштувати ось таке сміттєзвалище,
чого не побачиш біля більш «серйозних» пам’ятників.

У нашій газеті за 13 квітня цього року була опублікована стаття «Цвинтарні традиції й квіти для померлих: від чого пора позбавлятися?». Одразу ж по виході газети до редакції прийшов здолбунівчанин Микола Філь та приніс фотофакти щодо нешанобливого ставлення до пам’яті покійних здолбунівчан на кладовищі «Нове», яке засноване в 1970-х роках минулого сторіччя та розташоване понад трасою Рівне-Острог. Чоловік повідомив, що, опираючись на матеріал в газеті «Нове життя», він написав офіційного листа до Здолбунівського міського голови Ігоря Ольшевського з проханням виявляти більше поваги до пам’яті покійних – вчасно вивозити з цвинтаря сміття. Проте, коли через кілька днів чоловік поцікавився щодо розгляду свого листа, то йому сказали, що це сміття, зафіксоване на фото, лежало на цвинтарі хіба тоді, коли люди там прибирали перед Провідною неділею. Тому його наявність закономірна, а після прибирання весь непотріб вивезли.

 


Проте Микола Філь, як людина принципова, вирішив не просто перевірити сказане, а зайшов до редакції та запросив авторку статті пройти на кладовище «Нове» разом з ним, щоб переконатися, чи справді сміття звідти вивезли.

якщо в найкоротші строки не підготує належним чиномякщо в найкоротші строки не підготує належним чиномпроектно-кошторисну документацію

У середу, 25 квітня, в Здолбунівській райдерж­адміністрації відбулося засідання колегії за участю голів сільських та селищних рад району. Гостями були представники з Донеччини – з Волноваської районної ради, які вже третій день ознайомлювались з народним господарством та туристичними об’єктами Здолбунівщини.

Завітав на колегію і народний депутат від Здолбунівщини Олександр Дехтярчук. Саме йому надали перше слово для змалювання політичної ситуації в Україні, яка так чи інакше впливає на наше життя навіть у найвіддаленіших селах. Про те, що всі виклики, які посилає сьогодення, напряму пов’язані з політичною ситуацією, і вів мову нардеп. А серед викликів і борги МВФ, які накопичилися ще за попередніх прем’єр-міністрів, і нестабільність валюти через брак золотовалютних резервів у країні, і наближення президентської виборчої кампанії, яка загострює міжпартійні суперечності.

Йду вулицею, перемотуючи в думці день, що минув, та снуючи плани на вечір і на завтра. Несподівано зустрічаю свою давню знайому, яка завзято обкопує біля багатоквартирного будинку територію навколо сміттєвих баків. Саме по собі це заняття видалося мені дивним. Бо хто б із нас, мешканців будь-якого багатоквартирного будинку, став обкопувати старі дерева й окультурювати всю прибудинкову територію навіть навколо сміттєвих контейнерів? Якщо ми, звісно, не працівники комунальної служби і не двірники. Дивно було застати за такою роботою людину інтелігентної, творчої професії – художницю, яка працює в одному з рівненських вишів. Привіталися. Розговорилися.
– Окультурюю ось територію, – пояснила знайома, спитавши мене, чи не звернула я, бува, уваги на свіжоскопані нею клумби. І розповіла, що вже третій день працює з лопатою навколо гуртожитку, в якому живе. Дуже стомилася, бо коли стала копати, то лопата втрапила в щось дуже тверде. І це була не робота, а боротьба.
Навряд чи хтось наважився б отак самотужки підняти і зробити те, що зробила Єва? Виявилося, що робітники у свій час по завершенні будівельних робіт не потрудилися, аби прибрати прибудинкову територію від залишків будматеріалів. Легше було просто присипати її землею. Розрівняли – та й по всьому.